Український архітектор Максим Мосціпанов

Не багата на факти біографія Максима Мосціпанова. Але вона викликає низку думок. Насамперед, чи справді з переходом на військову службу закінчилася мистецька діяльність Мосціпанова? Ми дуже мало знаємо про архітектурне і взагалі мистецьке життя на Лівобережній Україні в другій половині XVIII століття. Глухівське будівництво 1760 - 1770-тих років, в добу Малоросійської Колегії, церковне будівництво на Україні (особливо в Києві), яке пишним цвітом розцвіло в останні десятиліття вільного й багатого монастирського життя перед секуляризацією маєтків (1786 року), будування губерніяльних установ Лівобережжя в 1780 - 1790-тих рр., нарешті будівництво по великих маєтках української та російської знаті на Україні, - все це вимагало архітектурних сил і талантів.

Року 1788 за М.Мосціпановим рахувалося в Коропі і м.Нових Млинах 26 селян чоловіч. статі і 21 селянка.

Архітектурне будівництво на Лівобережній Україні того часу було пов'язане з блискучим розвитком імперської архітектури, що залишив чудові пам'ятки європейського мистецтва на російському грунті. Будови Растреллі, Камероца і Ґравергі були й на Україні і вони мало чим поступаються перед найкращими творами цих великих мистців. Але було б величезною помилкою вважати, що вся архітектурна творчість на Лівобережній Україні другої половини XVIII століття йшла в річищі російського мистецтва. Цьому суперечить діяльність таких українських архітектурних осередків того часу, як, наприклад. Київської школи, що виросла в дусі традицій Ґотфріда Шеделя, в особі її найкращих представників - С.Ковніра і а І.Григоровича-Барського. І безперечно, що були в той час і на Лівобережній Україні українські архітекти, більші й менші таланти, що їх твори здебільшого не збереглись у вирі історії, а їхні імення загубилися в масі архівного матеріялу. Випадково знаємо, що відомий згодом харківський архітект Ярославський будував наприкінці XVIII стол. губерніяльні установи в Новгороді-Сіверському. Знаємо також, що в той час у Глухові (а, мабуть, і в інших місцях Лівобережжя) працював український архітект Федір Савич.

Кілька слів про Ф.Савича, бо його біографія де в чому нагадує життєвий шлях Мосцінанова. Колезький канцелярист (також канцелярії Малоросійського Скарбу) Федір Савич, представник відомої старшинської фамілії, був року 1772, за наказом Рум'яннева, призначений учнем до Квасова к "науке архитектуры" - "по собственному моему произволенію", як згадував він пізніше в одній офіційній заяві. Під керівництвом Квасова Савич працював до 1778 року (ще на початку 1779 року він рахується "архитекторским мучеником"). Він добре засвоїв теорію, але визнавав, що не досить знає практику.

Року 1778 Квасов подався до димісії і незабаром помер (до 1781 р.). Савичеві треба було (та й хотілося) їхати кінчати науку до Петербургу. Але бідність і родинні обставини (глибока старість і самотність матері) стали цьому на перешкоді. Отже бідолашний архітект змушений був просити (25. V. 1778 р.) Рум'янцева увільни і й його від тієї науки і призначити знову "к письменним ділам" до Скарбової Канцелярії. Румянцев не дав на це згоди. Року 1779 Ф.Савич "за познанія в архитектуре" дістав рангу військового товариша. Ще в 1780-тих роках він виконує низку архітектурних робіт, зокрема при добудові ним же розпочатої (1779 р.) соборної Свято-Троїцької церкви у Глухові (1782-1784 рр.) і, здається, при відбудові Глухова після страшної пожежі 7. VIII. 1784 року. Але це були занадто вузькі рамки для молодого архітекта. Талант нидів у провінційних умовах, і кінець можна було передбачити. Савич, як і його старший колега Мосціпанов, змушений був перемінити архітектуру на звичайну кар'єру урядовця. Року 1782 він був призначений начальником столу Новгородсіверської Казенної Палати, р. 1784 дістав рангу титулярного радника, а р. 1790 був асесором цієї палати. Дальша доля його нам невідома.Можна думати, що під керівництвом такого талановитого майстра, як Андрій Квасов. на Лівобережній Україні в 1760 - 1770-тих роках творилася нова українська архітектурна школа, яку можемо умовно назвати Глухівською, вплив її на архітектурне будівництво Лівобережної України другої половини і кінця XVIII століття вимагає спеціяльного дослідження. Немає сумніву, що відставка Квасова р. 1778 завдала цій школі великого удару, хоч можливо, що вона, в особі учнів Квасова, продовжувала ще існувати і таким чином далі впливала на розвиток українського будівельного мистецтва.

Отже були тоді на Лівобережній Україні свої українські архітекти, були, мабуть, і архітектурні таланти, тільки ми їх ще мало знаємо. Справді, хіба нам відомо, хто саме будував такий визначний пам'ятник українського клясицизму, як новгород-сіверська "тріумфальна" брама 1787 року? В ній настільки виразно помітний вплив баженовської школи, що можна припустити участь або самого великого майстра (до речі, зв'язаного з "новгородсіверцями"), або принаймні когось із його учнів (може, Львова?). І чи не довелося Королівському городничому, за наказом начальства (Рум'янцева) або на запрошення своїх новгородсіверських друзів, згадати "літа молодії" і науку Баженовата Квасова? Шкода, що досі не пощастило докопатися в архівах до імення автора цього чудового твору!

Але особа Максима Мосціпанова мусить цікавити не лише історика українського мистецтва. Дуже інтересні взагалі його зв'язки з В.Баженовим, його вчителем у науці архітектури. Річ у тім, що Баженов був близький до тих кіл, які вороже ставилися до політики Катерини II. Філософ і масон, пов'язаний дружніми стосунками з найчільнішими представниками російської ліберальної інтелігенції, великий прихильник цесаревича Павла Петровича, Баженов не міг не поділяти властивого цим колам дещо критичного ставлення до катерининської політики на Україні, а його персональні зв'язки з видатними діячами українського автономізму, зокрема з Г.А.Полетикою, свідчать про його політичні симпатії і разом з тим вказують на можливі джерела його інформанти про Україну. На нашу думку, Баженов близько стояв до тих пересправ, які, очевидно, мали місце між російською опозицією та українськими автономістами 1780-тих років і які були, так чи інакше, пов'язані з закордонною місією Василя Капніста 1791 року. У світлі цього постать учня Баженова, колишнього флігель-адьютанта Рум'янцева Максима Мосціпанова, що посідав доволі поважне місце серед українського суспільства Новгородсіверщини, набирає особливого інтересу.