МОСКОВСЬКИЙ КРЕМЛЬ

Розповісти про архітектуру Московського Кремля — це означає розповісти про історію російської архітектури, бо в жодному ансамблі вона не відображена так повно і такими архітектурними шедеврами. Кремль протягом усієї історії російського народу відігравав роль національного центру. Тут кожна епоха залишила своїх красномовних свідків — архітектурні споруди. Розповісти про них бодай навіть коротко просто неможливо. Тому доведеться спинитися лише на основних етапах формування кремлівського ансамблю.

Уже в XI ст. на Боровицькому пагорбі, де річка Неглінка впадає в Москву-ріку, існувало давньоруське поселення. У XII ст. там була князівська садиба, і в 1147 р. Москва вперше згадується в літопису. У 1156 р. князь Юрій Долгорукий укріпив дитинець Москви дерев'яними стінами. У 1238 р. Москва героїчно оборонялася від монголо-татарської навали. Місто було взято і спалено, усі жителі міста загинули в нерівному бою. Але вже наприкінці XIII ст. Москва відбудовується і стає столицею невеликого князівства, яким правив князь Данило, син Олександра Невського.

На початку XIV ст. при Івані Калиті в Москві розпочинається інтенсивне будівництво, оскільки вона стає резиденцією великого князя і митрополита. Будуються нові укріплення, кам'яні палаци і церковні споруди. З 1326 по 1340 рр. у Кремлі споруджуються білокам'яні собори — Успенський та Архангельський, кілька церков, нові князівські хороми й нові міцні дерев'яні стіни. Споруди ці до наших днів не збереглися, але дослідження їх решток та аналогічних пам'яток дають уявлення про білокам'яну ранню московську архітектуру кінця XIV — початку XV ст. Проте в московській архітектурі було вже й багато нового, що позначилося на композиції та декорі споруд. За часів правління Дмитрія Донського, коли над країною нависла загроза нападу із заходу, а визвольна боротьба з монголо-татарами вступила в рішучу фазу — наближалася славетна Куликовська битва 1380 р.— навколо Кремля будуються білокам'яні стіни та башти. Кремль перетворюється в могутню фортецю. Залишки цих укріплень видно подекуди під сучасними цегляними стінами, що були побудовані вже в другій половині XV ст. На той час Москва стає столицею-об'єднаної Русі. Остаточно звільнившись від монголо-татарського ярма і подолавши опір феодальної анархії, Москва, на подив усієї Європи, стала міцною централізованою державою. Виникла потреба в нових спорудах, що мали відповідати новому місту. Замість невеликих білокам'яних церков будуються величні собори, остаточно складається ансамбль центральної площі Кремля та споруджуються нові стіни й башти, що відповідали новій військовій техніці. Російська держава бере на озброєння технічні й культурні здобутки епохи Відродження, як це було і в інших країнах Європи. Ренесансна культура не була чимось інородним для Русі: її сприйняття було підготовлене всім ходом суспільне історичного розвитку. Проте вияви ренесансної культури в Росії мали свої особливості. Вони були зумовлені своєрідністю російської культури, впливом народного мистецтва і неабиякою роллю православної церкви, яка була проти форм, прийнятих католицькою церквою.

У 1475-1509 рр. відбулася перебудова Кремля за участю найкращих архітекторів Москви, Ростова, Новгорода і Пскова, а також запрошених з інших європейських країн, в тому числі ренесансних архітекторів з Болоньї, Мілану й Венеції. Першою спорудою нового ансамблю був новий Успенський собор, будівництво якого було доручено видатному московському архітекторові В. Д. Єрмоліну. В результаті боярських інтриг його було усунено від керівництва роботами, а будівництво собору доручено мулярам Кривцову і Мишкіну. Через недосвідченість керівництва трапилася аварія, і в 1475 р. будівництво собору було запропоноване видатному ренесансному архітекторові Арістотелю Фіорованті. Зовнішній вигляд собору мав відповідати руським традиціям: такою була вимога замовників, і Фіорованті уважно вивчав давньоруські споруди в Новгороді, Володимирі і Устюзі. Будівництво Успенського собору було закінчено в 1479 р. Його фасади розчленовано високими пілястрами і завершено за давньоруською традицією напівциркульними закомарами та п'ятьма величними банями. Про володимирські традиції нагадує широкий колонча-стий пас, що горизонтально розділяє фасади. Форми собору могутні й спокійні, від них віє величчю і красою. Відрізняється від давньоруських традицій інтер'єр собору, який нагадує великий зал з чотирма високими круглими колонами всередині. Східна алтарна частина відокремлена від центральної суцільним іконостасом. Відкритий внутрішній простір собору добре освітлений, разом з м'якими тонами фрескового живопису (виконаному в 1514 р., згодом — переписаному), золотом і яскравими фарбами ікон та іконостасу справляє велике художнє враження.Після Успенського собору в 1584 р. псковські майстри на місці колишнього білокам'яного, але вже з цегли (за традиційними формами московської архітектури) почали будувати Благовіщенський собор, за їхнім звичаєм — на підкліті. Спочатку собор мав три бані — решту прибудовано в XVI ст. Собор невеликий, з мальовничим багатоверхим завершенням. Його радісна, ошатна архітектура контрастує із суворими формами Успенського собору. Вражає собор всередині. Його стіни розписав видатний художник тих часів Феодосій Деонісьєв з помічниками. Ікони в іконостасі — це твори великих живописців кінця XIV — початку XV ст., зокрема, Феофана Грека, Прохора з Городця і славетного Андрія Рубльова, Художній ефект інтер'єра доповнює мальовнича підлога з полірованих кольорових плит агатовидної яшми (XVII ст.). Привертає увагу багато оздоблений різьбою західний портал, що з галереї веде всередину храму (XVI ст.). Його форми характерні для ренесансної архітектури. Благовіщенський собор виконував роль палацової церкви великих князів і царів.

Третій собор, Архангельський, що входить до ансамблю Соборної площі, позначений рисами ренесансу. Збудував його в 1505-1509 рр. архітектор Алевіз Новий, що був представником венеціанської архітектурної школи. За композицією він традиційний для давньоруської архітектури: з трьома нефами і хрещатими в плані стовпами всередині, з п'ятьма банями. Собор великий за розмірами, проте значно менший за Успенський, який грав роль усипальниці великих князів і царів. Фасади собору з корінфськими пілястрами, з раковинами в закомарах, круглими вікнами та типовими для ренесансної архітектури порталами за характером близькі до венеціанської школи. Автор собору — Алевіз Новий по дорозі до Москви потрапив у полон до татар, і кримський хан Менглі-Гірей примусив його збудувати Бахчисарайський палац, де уцілів портал, аналогічний до порталів Архангельського собору. Згодом Алевіз збудував чимало споруд у Москві.