"Благословенна будь, моя Десно" (за кiноповiстю Олександра Довженка "Зачарована Десна")

Кiноповiсть "Зачарована Десна" сповнена глибоких роздумiв прожиття дореволюцiйного українського села. Це лiтопис вiдкриття селянським хлопчиком широкого свiту - вiд пiзнання становища людини з фантастичної лубочної картини страшного божого суду, що "мати купила за курку на ярмарку", до свiдомого розумiння суду людського, де Сашко вперше знайомиться з трагiчними i смiшними прикрощами життя. В його дитячу свiдомiсть ще не вплiтається поняття про дрiбновласницьку стихiю, людськi стосунки.

У полонi дитячих мрiй автор вiдкриває завiсу про першi печалi й радощi бiлоголового хлопчика. Тут i боязкiсть гадюки у гущавинi смородини та бузини, прийняття "першого грiха" вiд бабусi Марусини за вирвану моркву, по-дитячому наївне розумiння картини божого суду, "що на неї боявся дивитись навiть домашнiй собака Пiрат", бесiди з дiдом-"чорнокнижником" про казковi нетри старовини та iнше. Якраз звiдси i починається розумiння хлопчиком сутностi людського буття з його "приємним i неприємним".

Письменник неповторно передає реальний свiт мрiй сiльського хлопчика, якому "приємно" в дитинствi обнiмати лоша, бродити по теплих калюжах пiсля дощу, спати в човнi пiд час весняної повенi, а "неприємно" слухати прокльони прудкої прабабусi, сварку п'яного батька в сiм'ї, ходити босому по стернi тощо.

Цi "незабутнi чари дитинства" залишилися назавжди в уявi письменника-життєлюба.

З поетичною силою i пафосом оспiвує письменник людей працi - величних i прекрасних у своєму трудовому талантi, у своїй моральнiй чистотi. Це "малесенька i прудка" прабаба Марусина, в устах якої навiть прокльони перетворюються на чарiвнi пiснi, мати, яка любила "саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало". Батько для Олександра Довженка - iдеал трудiвника землi.

Уособленням народної мудростi виступає в повiстi дiд Семен - лагiдний, працьовитий, залюблений у влучне слово, такий собi народний фiлософ, що "прожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок".

Усi цi образи трударiв i фiлософiв несуть в собi думку про невичерпнiсть i життєдайнiсть народного джерела, про безсмертя народу.

Своєрiдним символом, рiкою життя проходить через повiсть образ зачарованої Десни. Не можна без хвилювання читати Довженкiв апофеоз рiднiй рiчцi: "Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя..."

Але не можна не сказати про суть людської "помилки" у споглядальному роздумовi про "цiлющу криницю минулих вражень". У Довженка це не просте замилування сивизною минулих часiв, а гаряча любов "до незабутнiх чар дитинства", до людини-трудiвника, до нацiональних традицiй великого народу, до рiдної землi.

З докором говорить письменник на адресу деяких сучасних "дачникiв", що забувають i зневажають землю, на якiй народилися й виросли, не цiнують хлiборобської працi. Село їх цiкавить лише з екзотичного погляду.

Отже, дитинство Довженка насичене i житейськими трагедiями, i веселими пригодами, i колоритними ситуацiями, в яких проявлялись найрiзноманiтнiшi гранi української вдачi.

Бачене, почуте, пережите у дитинствi пройшло майже крiзь усi довженкiвськi фiльми i врештi дiстали найповнiше втiлення у кiноповiстi "Зачарована Десна".

У нiй на першому планi виступає Сашко , з його дитячими враженнями i з високими епiчними медитацiями автора, на другому - наддеснянськi селяни-хлiбороби, чарiвна рiчка Десна... А всi вони разом становлять узагальнений образ народу-трудiвника на фонi розкiшної i багатої природи.