Твiр-роздум. Щаслива мите, зупинись!
Нещодавно здавалося, що все на свiтi так легко i просто. Ось твiй дiм, твоя школа, твої друзi. У тебе немає жодної хвилини вiльної. Поки що ти - дитя, тому й не замислюєшся над тим, чи радiсно, щасливо тобi жити у свiтi, повному тривог, сльоз, розчарувань. Але час, як вiдомо, невпинно лине вперед, летить, як швидкий потяг у незвiдану далину.
I ось ти вже дорослий. Одразу ж з'являються звiдкись проблеми, невирiшенi питання, i все це змушує нервувати, непокоїтись, тривожитись. Ти стаєш неурiвноваженим, а, часом, навiть, злим. Це природно, бо ти вступаєш у зовсiм новий для тебе свiт, свiт Дорослих. Чомусь одразу закiнчується безтурботне, радiсне дитяче життя... I ти починаєш розумiти, що воно вже не повернеться. Нiколи...
Тобi здається, що разом iз дитинством вiдiйшло у вiчне минуле i щастя. I тобi хотiлось би зупинити тi прекраснi хвилини, хотiлось би, щоб вони тривали вiчно, щоб повернулось щасливе дитинство, а ти лишався назавжди щасливим дитям. Але, на жаль, ця сторiнка твого життя вже перегорнута, i, як би ти не кричав, бажаючи зупинити ту щасливу мить, тебе нiхто не почує, а слова твої назавжди лишаться беззвучними нотами, якi розтануть у всесвiтi, не почутi нiким i нiчим.
Поступово ти починаєш вiдчувати вiдчай, ти думаєш, що твоє щастя нiколи не прийде до тебе. Ти звикаєш до цiєї думки i тодi... перетворюєшся на людину, яка вже нiчого не чекає вiд життя i не вiрить, що все ж є воно, щастя. I тодi...
Як розповiдає легенда, тодi була зима, холодна, сувора, iз справжнi -ми завiями-хурделицями. Якось на шляху, вкритому кригою, зустрiлися юнак i диявол. Цей хлопець втратив надiю на щастя, радiсть, вiн змирився iз цiєю думкою. Диявол, знаючи це, запропонував юнаковi взяти у нього годинник. Вiн порадив юнаковi подивитися на годинник у найпрекраснiший момент у життi, сказавши: "Щаслива мить, зупинись!" I диявол переконав юнака, що бажана мить зупиниться i буде тривати вiчно. Але ж якщо цей молодик за все своє життя так i не зустрiне цiєї щасливої хвилини, то вiн помре, вiддавши душу дияволовi. Хлопець погодився, бо вважав, що це його останнiй порятунок. Але ж не знав вiн, як помилявся. Юнак уже так звик до свого безрадiсного i безбарвного життя, що зовсiм забув, що означає - бути щасливим. I прожив вiн усе своє життя, так i не побачивши i не вiдчувши нiчого прекрасного. Мабуть, не судилося його вустам вимовити: "Щаслива мить, зупинись!"
Ось така сумна легенда про людину, яка не вiрила у власнi сили i не проростила у своїй душi хоча б тендiтнi пагiнцi надiї на щастя. Мабуть, не згадались йому Лесинi слова: "Без надiї таки сподiваюсь!" Юнак нiчого не робив для того, щоб бути щасливим, його душа завмерла, лише iнколи спалахував вогник надiї на те, що вiн подивиться скоро, незабаром на годинник i вимовить магiчнi слова, але був той вогник дуже слабким i безвольним, що майже одразу згасав, перетворювався на попiл. Чи можна бути таким? Нi! Адже з'явився ти на свiт, щоб жити, дiяти, творить; радiти i сумувати, з усмiшкою на вустах зустрiчати своє щастя.
Ти повинен вiрити у своє радiсне, тепле i сонцесяйне майбутнє. Повинен боротися за нього, ти повинен вболiвати за своє щастя. Так, ти повинен...
I неодмiнно воно, це жадане щастя, прийде до тебе. Воно увiйде у твою душу тодi, коли ти цього i не чекаєш. Воно розмалює твоє життя яскравими фарбами, вiд чого ти засяєш i полетиш на крилах щастя далеко-далеко, туди, де iснуватимеш тiльки Ти i твiй казковий щасливий Свiт. Свiт щастя...
Звичайно, у кожного вiн свiй. Хтось любить грошi, коштовнi речi, палаци-хороми; хтось любить зверхнiсть, любить бути головним, iнший чекає вiд життя тепла, сiмейного затишку. У всiх - своя щаслива мить.
А у мене - дитинство, все ж дитинство, як же хороше почувалося менi там!
Ще донедавна здавалося, що все в життi так легко i просто...