Двобiй добра i зла у романi Панаса Мирного "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?"
З давнiх-давен люди замислюються над одвiчним питанням: що є добро, а що - зло? Чого у свiтi бiльше, i що, врештi-решт, перемагає? За душу людини протягом усього її життя сходяться у смертельному поєдинку сили добра i зла. I тiльки людина здатна зробити власний вибiр, який вирiшить результат цього двобою. Та це дуже непросто, бо їй, цiй людинi, властиво помилятися, вчитися на власних помилках, вiдшукуючи дорогу до правди.
Саме такий пошук змальовує у своєму романi "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?" корифей української лiтератури Панас Мирний. З його сторiнок постає перед нами страшне зло, таке сильне й всюдисуще, що пiдкоряє собi навiть смiливих, гордих, волелюбних людей, якi могли б вiддати свої сили високiй метi. Письменник поставив персонажiв роману в однаковi життєвi умови, але однi чинять грiх, не спокутують свою вину, а другi борються до останку. Що ж є тiєю силою, яка поставила цих людей по обидва боки вибору?
Панас Мирний допомагає нам самим знайти вiдповiдь, створюючи яскравi й переконливi образи роману. Головний з них - Чiпка, за душу якого цiле життя боролися добро i зло. Ще дитиною пiзнав вiн немилосердя дорослих, якi називали його байстрям, а дiти, що чули вiд батькiв про Чiпку i Чiпчину невинну матiр тiльки погане, обзивали його чортом, запортком. Так у дитячому серцi народжувалася образа, яка пiзнiше вибухнула чорною ненавистю до людей, спочатку до поганих, а потiм i до всiх iнших. Вирiсши на злi, вiн недооцiнив сили цього зла i незчувся, як, рiвняючи достаток багатих i бiдних, сам збагатився на краденому. Та ось добро, здається, бере верх над злом: любов до Галi змiнює Чiпку на краще. Але ненадовго. Переможене зло спокушує його пияцтвом i грабiжництвом i Чiпка не зупиняється перед страшним злочином, вирiзає усю сiм'ю, не помилувавши навiть немовля. Зло перемогло. Нi, не суспiльнi обставини призвели, на мою думку, Чiпку до грiхопадiння. Я вважаю, що йому не вистачило душевних сил, сили волi протистояти руйнуванню свого життя. Адже у нього був шанс виправитися! Та, як бачимо, скориставшись ним ненадовго, Чiпка зрозумiв, що грiховний шлях легший. Та тiльки веде вiн у прiрву… Туди, звiдкiля приходить у наш свiт зло.
Менi можуть заперечити: Чiпчине важке дитинство й несправед ливiсть зруйнували ще змалечку усе святе в його душi. Тодi як можна виправдати злочинне життя Галиного батька Максима? Адже вiн, онук козака Мирона Гудзя, у дитинствi та юностi мав лицарськi задатки i, якби не було зруйновано Запорозьку Сiч, став би чи не першим в нiй. Але зло скористалося його силою i вiдвагою - i Максим вiддався йому: у бiйцi мiг скалiчити товариша, пустив покритками кiлькох дiвчат i пiзнiше, коли батько вiддав Максима у вiйсько, почав красти i пиячити, а потiм став отаманом банди. Так, є у нього i щось людське (добро не може навiки вiдректися вiд людини!): вiн любив i жалiв свою дочку Галю, але вже безповоротно став Максим на бiк зла i жив з ним у серцi.
Свiй вибiр мiж добром i злом зробила його дочка Галя, яка за грiхи батька та матерi заплатила безсонними ночами, не могла носити краденої одежi, вилежуватися в награбованих перинах. Силою своєї любовi i добра вона спробувала вирвати з розбiйницького кодла Чiпку, але виявилася надто слабкою проти сил зла. I вона, аби не коритися своєму безсиллю i злу, йде з життя, вважаючи смерть порятунком вiд неслави i водночас протестом проти вчиненого Чiпкою i його товаришами грiха.
Поруч з Галею стоїть Мотря, мати Чiпки. От кого все життя намагалося зломити зло! Але, не знаючи щастя, вона все ж таки не корилася його силi. Бiльше того: Мотря мовчала, коли переконалася, що син не тiльки грабiжник, а й убивця i хоч пiзнiше вона страждала i пережива ла за ув'язненого сина, але її доброта, справедливiсть i правда заслуго вують поваги.
Як бачимо, зло в романi постає пiдступнiшим i сильнiшим за добро. Але саме в цьому я вбачаю генiальнiсть творчого задуму Панаса Мирного: примусити нас здригнутися вiд зла i замислитися над шляхами його подолання, i над особистим життєвим шляхом.