Образ Пузиря в комедiї Iвана Карпенка-Карого "Хазяїн"

Великим творчим досягненням I. Карпенка-Карого є його комедiя "Хазяїн", в якiй вiн дуже майстерно висвiтлив глитайську верхiвку українського села, показавши її нiкчемнiсть i висмiявши її iдеали.

Цю глитайську верхiвку вiн втiлив в образi головного персонажа твору - великого землевласника, мiльйонера Терентiя Пузиря. Пузир вже ступив на ту найвищу сходинку власникiв, про яку тiльки мрiяли Михайло Окунь i Герасим Калитка. Вiн володiє тисячами десятин землi, його господарство складається з кiлькох економiй. На його степах випасаються тисячнi отари овець. Управляти хазяйством йому допомагає штат приказчикiв та економiв. У нього служить навiть iноземний фахiвець з вiвчарства. "Княжество! Цiле княжество", - каже про його володiння Маюфес, бо три днi їхав вiн Пузиревою землею. Крiм того, Пузир придбав вагу в суспiльствi, бо його обрали в земську управу, i вiн став членом правлiння банку. Але всi цi здобутки не можуть зупинити Пузиреве прагнення до ще бiльшого збагачення. Вiн ненажерливий. I ця жадоба збагачення не дає йому спокою. Йому властивi тi ж самi риси, що й дрiбним власникам: жадiбнiсть, хвороблива скнарiсть, дрiб'язковiсть. На всьому вiн прагне заощадити, всiх одурити. Маючи неосяжнi володiння, вiн торгується за кожну копiйку. Пузир - це хижак у людському втiленнi. Вiн нещадно i жорстоко експлуатує людей, що найнялися до нього на роботу. За допомогою своїх управителiв робить людей бiдними, одбираючи у них землю, i тим самим перетворюючи їх у дешеву робочу силу. А згодом створює їм такi умови працi, що люди не витримують та тiкають, залишаючи свiй заробок у хазяйськiй кишенi. Звiсно, що для останнього - це добрий комерцiйний гендель. А ставиться до робочого люду вiн гiрше, нiж до скотини. Годує людей таким хлiбом, що i в горло не лiзе, бо "поки свiжий, то такий глевкий, що тiльки коники лiпить", а коли зачерствiє, "тодi такий твердий, як цегла - i собака не вкусить". Бiльше того, цей мiльйонер обурюється на економа за те, що вiн платить робiтникам по 35 копiйок за день, а не по 25. Це ж який збиток хазяйству! Задля прибутку вiн вдається i на шахрайськi махiнацiї.

Скнарiсть проявляє Пузир i в ставленнi до самого себе. Згадаймо, наприклад, його знаменитий "халат мiльйонера" та кожух, який "аж торохтить". "Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрте, смердить". I хоча Пузир вважав, що його i в рогожi впiзнають, а все ж у цьому кожусi Терентiя Гавриловича не пускали у земський банк. Щоб придбати йому новий халат, дружинi треба було його обдурити, бо вiд себе подарувати не могла через те, що Пузир гнiвався: "...такий розход зробила, та ще грошi брала крадькома". Треба було зробити так, "щоб вiн зразу побачив, що вєщ дорога, а продається дешево!"

Не змiг побороти свою жадiбнiсть навiть тодi, коли треба було платити свiдкам за брехливi свiдчення, хоча тi свiдчення - єдине, що змогло врятувати його вiд острогу.

Коли його спiткала тяжка хвороба, i Пузир довiдався, що збираються послати за лiкарем, вiн почав благати: "Не треба. Фельдшера краще... Ой, фельдшера. Лiкаря не треба. Адже лiкаревi доведеться заплатити бiльше".

Пузир - людина неосвiчена, з дуже обмеженим свiтоглядом. Газети у нього в домi читає тiльки дочка Соня, вiн же не читає нiчого, крiм листiв. Коли мiж ним i Золотницьким зайшла мова про те, щоб пожертвувать грошi на встановлення пам'ятника першому українському поетовi, Пузир вiдповiв: "А Котляревський менi без надобностi".

У мозку Пузиря панують думки про хазяйство i прибуток. Як пiдмiтив лiкар: "Хазяйство або смерть - такий девiз!" I таки хазяйство та жадiбнiсть згубили цього мiльйонера. "У чоловiка двадцять двi тисячi кiп однiєї пшеницi - ну i треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу!" Погнавшись, вiн упав i вiдбив нирки. Лiкуватись не захотiв, вважав, що все обiйдеться, але не обiйшлося. Пузир реалiзував своє символiчне прiзвище - його життя лопнуло, як пузир.

На образi Пузиря I. Карпенко-Карий показав, що не можна дрiб'язковiстю обмежувати коло своїх iнтересiв, зводити їх до хворобливостi, замикаючи свої iдеали лише на власному добробутi, пригнiчуючи при цьому iнших, бо це призведе до безславного кiнця.