Новаторство Iвана Карпенка-Карого - драматурга
Могутню силу таланту мав видатний український драматург i театральний дiяч Iван Карпович Тобiлевич, широко вiдомий пiд псевдонiмом Карпенко-Карий. "Вiн був одним iз батькiв новочасного українського театру, визначним артистом та при тiм великим драматургом, якому рiвного не має наша лiтература", - писав про нього I. Франко.
Повiльною, але твердою ходою, долаючи численнi перешкоди, iшов Карпенко-Карий до мистецьких вершин. Змiстом його життя була театральна, лiтературна i громадсько-полiтична дiяльнiсть. Хочеться вiдзначити дiяльнiсть Карпенка-Карого-драматурга.
На театр Карпенко-Карий дивився як на надзвичайно цiнну школу народного виховання, а свою дiяльнiсть у театрi вважав важливою громадською службою. Вiн усвiдомлював, що через служiння мистецтву виступає захисником прав людини, оборонцем iнтересiв пригнобленого народу.
Iснуючi на той час театральнi традицiї уже не задовольняли вдумливого глядача i не вiдповiдали завданням театру як культурного i суспiльного явища. До цього часу українська драматургiя часто зводилась до вiдображення сiльського побуту i звичаїв "мужицької" мови i пiдкресленої "простакуватостi" у всьому.
Карпенко-Карий, будучи поборником реалiзму в театральному мистецтвi, вболiвав, що у театрi на той час ще не з'явились п'єси, якi б змалювали дiйснiсть з її недолiками. Театр вимагав нового репертуару. Карпенко-Карий ламає застарiлi традицiї етнiчно-побутового театру. Вiн намагається зрозумiти причини "голоду, вбожества, темряви", розв'язати складнi питання громадського, соцiального та економiчного життя. Iз завзяттям Карпенко-Карий почав боротися за реалiзм в українськiй драматургiї, за те, щоб п'єси стали вiдображенням життя, щоб театр кликав народ на боротьбу з гнобителями. У своїй творчостi вiн розкрив найiстотнiшi соцiальнi явища, що вiдбувалися в пореформеному українському селi, нещадно висмiював сваволю глитаїв та продажнiсть мiсцевої адмiнiстрацiї. Українське село в сiрому, буденному вбраннi, хижацька гонитва рiзних глитаїв за збагаченням, за грiшми, землею, безоглядний визиск людської працi, темне царство насилля, експлуатацiї, самолюбство - ось улюбленi теми драми та комедiї I. Карпенка-Карого. Драматург створив галерею образiв сiльських визискувачiв, якi мету свого життя бачать у тому, щоб, як каже Терентiй Пузир з комедiї "Хазяїн", "йти за баришем наослiп, штурмом, крушити налiво i направо, плювати на все i знать не хотiли людського поговору". У царствi наживи "всi рвуть, де тiльки можна зiрвать", торгують людською гiднiстю, честю, сумлiнням, коханням. "Аби бариш, то все можна". Вiн створив ряд безсмертних комедiй, якi "сатирою страшною" таврували визискувачiв, шахраїв, деморалiзованих чиновникiв.
Новаторство Карпенка-Карого полягає в тому, що вiн, на вiдмiну вiд своїх попередникiв та сучасникiв, поставив на першому планi суспiльно-психологiчну характеристику провiдних персонажiв i з великою правдою розкрив iдейний задум своїх творiв. Вiн нiколи не будував сюжетiв своїх п'єс на поодиноких фактах, що не мали соцiальної цiнностi. П'єси Карпенка-Карого висмiюють тi пережитки дрiбновласницької психологiї, якi заважають iти вперед. Iвана Карпенка-Карого по праву називають творцем соцiальної драми.