Особистi мiркування. Актуальнiсть творiв Iвана Карпенка-Карого нинi
Здавалось би, що вiд часу написання Карпенком-Карим знаменитих п'єс нас вiддiляють десятилiття, але й сьогоднi п'єси залишаються актуальними. I причина цьому - процес реформування економiки на ринковiй основi. От тiльки бiда, що сьогоднi ми не маємо такого генiального драматурга, який зумiв би в такiй яскравiй формi показати, що подiбнi процеси - це якоюсь мiрою випробовування для суспiльства: чи вдасться зберегти тi загальнолюдськi цiнностi, якi упродовж столiть оберiгала людська спiльнота заради моральностi пiдростаючого поколiння.
На вiдмiну вiд персонажiв Карпенка-Карого, нинiшнi герої не такi однозначнi, як у драматурга, вони мають вищу освiту, iнколи освiту в декiлькох галузях, i безперечний досвiд у таємничому свiтi "тiньового бiзнесу", а простiше кажучи, вони майже всi пройшли складну школу умiння виживати в корумпованих складних структурах. Що ж спiльного у героїв Карпенка-Карого i "героїв нашого часу"? Безумовно, це прагнення мати якомога бiльше грошей, одним словом, грошi заради грошей. Пузир, Калитка не зупиняться нi перед чим, аби тiльки збагатитися. А що сучаснi бiзнесмени? Грошi на першому планi в усiх "крутякiв" (а використовуючи сучасну лексику - в "олiгархiв") i, на жаль, не заради розвитку якоїсь галузi виробництва, бо це мало б позитивне значення, а саме заради грошей, великих грошей. Тiльки ховають вони їх не в калитку, не в придбання товарiв чи земель, не у вдосконалення виробничих процесiв, а у банки-схованки за кордоном, "на чорний день". I з'являється iнтерпретацiя: не "на чорний день", а "щоб i моїм онукам вистачило". Бачте, апетити вже не такi, як у Пузиря чи Калитки. Їм уже давай бiльше. I якщо вiдкриття пам'ятника Котляревському для Пузиря було "без надобностi", то сучаснi пузирi та калитки i з мистецтва роблять грошi. Правда, виникає питання, чи можна те, що вони пiдтримують, наприклад, на сценi можна назвати мистецтвом. Але народу "наравиться", тож i течуть грошики в кишеню пузирiв.
Хотiлось би бачити сучасних бiзнесменiв, якi б не говорили як Пузир, що "плював на все i знать не хотiв людського поговору". На жаль, позитивних прикладiв сьогоднi мало. Запитаймо молодих хлопцiв, якi працюють "на фiрмача", чи багато з них влаштувалися на роботу за контрактом чи договором? Дуже мало таких. Бо в умовах суцiльного безробiття вони згоднi на будь-який заробiток, на будь-яку роботу, навiть коли отримуватиме за неї копiйки. I "фiрмачi" цим користуються, бо договiр буде зобов'язувати їх дотримуватися закону: тривалiсть робочого дня, оплата допомоги через хворобу, вiдпустки тощо. Тож i маємо сучасного Пузиренка, який нехтує законом i готовий на все заради дешевої робочої сили, що принесе величезнi прибутки.
Але чого варте життя в безупиннiй гонитвi за багатством та суперприбутками, коли над могилою такого Пузиренка не проллється жодна щира сльоза як за людиною?
Тож твiр Карпенка-Карого "Хазяїн" залишатиметься ще довгий час актуальним для нашого суспiльства: є над чим помiркувати, є з чого робити висновки.