Поєдинок на "перехресних стежках" (за повiстю Iвана Франка "Перехреснi стежки")
Наприкiнцi 90-х - у перших роках XX столiття I. Франко написав повiсть "Перехреснi стежки", яка стала однiєю з перших iдеологiчних творiв в українськiй лiтературi i замикала собою лiнiю перехiдного стану розвитку галицької суспiльностi мiж старими вiдносинами i новими гуманiстичними iдеалами.
Повiсть засвiдчувала поворот нової iнтелiгенцiї до свiдомої громадської дiяльностi, що розкривав народження нового конкретного, iсторично реального iдеалу.
Франко знайомить нас з селянами - героями твору не в iдилiчнiй сценi на лонi природи, а на лавi пiдсудних у залi карного суду де їх притягли до вiдповiдальностi за аграрний бунт. Письменник створив новий образ повсталої селянської маси, що бореться за свої права.
Таким же новим образом в українськiй лiтературi був адвокат Євген Рафалович - представник демократичної iнтелiгенцiї. Вiн захищав права передового селянства, боровся проти повiтової адмiнiстрацiї, помiщикiв, лихварiв та iнших п'явок, що жорстоко експлуатували трударiв-бiднякiв. Вiн виїздив у села, виступав на судових процесах, органiзовував селянськi вiча, на яких присутнi розповiдали про кривди i утиски з боку панiвної верхiвки. Головним своїм завданням Рафалович вважав пробудження у селян свiдомостi та полiтичної активностi.
Поряд з цими образами виведено цiлу галерею негативних персонажiв, якi повстали проти дiй Рафаловича: це зажерливий шляхтич, пан маршалок Брикольський, староста, суддя Страхотський, Шнадельский i цiла зграя iнших людцiв, що жили за рахунок селянства.
Щоб убити зародки громадського руху, староста заарештовує Рафаловича на очах у селян, якi зiбралися на багатолюдне вiче. Повернувшись iз в'язницi через два мiсяцi, Рафалович знову прийшов до старости за дозволом скликати селянське вiче. В роздумах Рафаловича автор висловлює свої тривожнi думки i турботи про народ.
Франко дослiджував той перехiдний стан життєдiяльностi нового типу людей, коли iдеї суспiльного прогресу спiввiдносилися й доповнювалися iдеями гуманiстичними, емансипацiйними, коли "розкол" старого утопiчного соцiалiзму лише намiчався й iдеал "iндивiдуалiзму i соцiалiзму, за словами Франка, визначає змiст суспiльних змагань. Перехiдний характер такого iдеалу виявлявся у творчостi Франка в суперечностi мiж абсолютнiстю "вищих iдеальних змагань", гуманiстичних i етичних цiлей та соцiально-iсторичними, морально-психологiчними, психофiзiологiчними їх реалiзацiї.
Повiсть "Перехреснi стежки" й конкретизувала цю вiдноснiсть, пiдсумовуючи шляхи випробування радикально-соцiалiстичної iнтелiгенцiї.