Тематична спорiдненiсть збiрки "Зiв'яле листя" та повiстi "Перехреснi стежки" Iвана Франка
Загальновiдомо, що будь-який мистецький твiр набуває особливого значення, коли вiн має на собi вiдбиток авторської бiографiї. Завдяки цiй особливостi постать автора стає ближчою до нас, зрозумiлiшою, дорожчою, бо ми сприймаємо тодi твiр як вiдвертiсть, щиру сповiдь друга.
Такою "вiдвертiстю" стала для мене збiрка Iвана Франка "Зiв'яле листя", яка побачила свiт 1896 року. Коли читаєш цi вiршi, складається враження, що слухаєш нiжну i щиру пiсню, в якiй переплелися ноти любовi, страждання, сподiвань i вiдчаю. Вони злилися в єдину мелодiю душевного болю, i народилася пiсня:
...Се розлука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гiрко.
Ми розумiємо, що поет сповiдає нам власну душевну драму: тричi йому "являлася любов", тричi "в руцi вiд раю ключ держала", тричi поет втрачав надiю на щастя. Нарештi любовна драма остаточно надломлює душу лiричного героя, переповнюючи її нестерпною мукою. Поет зрозумiв, що чекати на краще йому нема чого i, знесилений, вiн порiвнює свою любов iз зiв'ялим листям, давши таку назву своїй збiрцi - лiричнiй драмi.
Слiдом за "Зiв'ялим листям" Iван Франко починає друкувати на сторiнках львiвського журналу "Лiтературно - науковий вiсник" упродовж 1900 року твiр "Перехреснi стежки", в основу якого поклав iсторiю його кохання з Ольгою Рошкевич. Це дуже спорiднює повiсть зi збiркою "Зiв'яле листя", але автобiографiчнi деталi набувають у нiй особливої ваги: вони переростають у художнi образи, набувають естетичної функцiї. Ми спостерiгаємо, як послiдовно розгортається конф-лiктна ситуацiя.
Наприклад, письменник вiдтворив випадок, який вiдбувся насправдi, коли тiтка-опiкунка стала причиною нещастя. "Згiдний погляд" її мав "щось таке погане й ненависне", вiд чого Регiна "мало не впала". Така ж ситуацiя стає основою розгорнення лiричної драми.
Ця подiбнiсть ситуацiї, яка i в "Зiв'ялому листi", i в "Перехресних стежках" визначила характер конфлiкту, повела за собою лiнiю розвитку персонажiв. Вони дуже схожi мiж собою, а часто навiть доповнюють одна одну. Наприклад, у "Зiв'ялому листi" ми читаємо:
Я не люблю тебе, о нi,
Люблю я власну мрiю,
Що там у серденьку на днi
Вiдмалечку лелiю.
I вже у "Перехресних стежках" знаходимо неначе продовження: "То була якась блiда, невдатна копiя його iдеалу... Чи ржа великого страждання сточила тебе? ...Вiддай менi мiй iдеал, що ...яснiв у моїм серцi". Але якщо у "Зiв'ялому листi" останнiй акорд є трагiчним, то "Перехреснi стежки" завершуються оптимiстично: "З часом гострий бiль уступив iз душi, вiн зжився з думкою, що вона пропала для нього ...Євгенiй , мов пiсля острої але цiлющої купелi, вертав до своєї щоденної працi".
Отже, у "Зiв'ялому листi" i в "Перехресних стежках" найповнiше вiдбилася душевна драма, що її пережив сам автор; це спорiднює обидва твори, вiд чого вони стають тiльки бiльш цiкавими i зрозумiлими. Але є i суттєва вiдмiннiсть: вiд третього жмутка "Зiв'ялого листя" та третього акту любовної драми Євгенiя i Регiни шляхи головних героїв творiв розходяться: для героя збiрки вiн похилився до катастрофи. Євгенiй, долаючи терни на своєму шляху, виконав своє життєве покликання. Цим, на мою думку, Франко показав власну позицiю у важкий час випробувань i особистих втрат.