Хто з героїв окрадений найбiльше? (за драмою Iвана Франка "Украдене щастя")
Драма "Украдене щастя", написана I. Франком 1891 року - це шедевр свiтової драматургiї, в нiй неперевершений талант письменни ка органiчно поєднався iз глибоким знанням життя народу. Коли читаєш цю п'єсу, постiйно вiдчуваєш хвилювання i внутрiшнє напружен ня, неначе знаходишся поруч iз живими героями, стаєш спiвучасником трагiчних подiй, що так зримо i яскраво змальовано у творi. Ось, мабуть, чому я й досi знаходжусь пiд враженням цiєї драматичної сповiдi i знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героїв любовного "трикутника" окрадений найбiльше?
Важко однозначно назвати позитивнi й негативнi образи п'єси через складнiсть їхнiх. Бо кожен з цих героїв протестує i бореться за своє щастя, на яке вiн має право; але всi вони самотнi у своїй боротьбi, не розумiють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. Я розумiю, що кожен герой керується власними емоцiями, але за їхнiми вчинками я вбачаю дещо бiльше: Франко намагається через конфлiкт персонажiв показати зiткнення ворожих сил. Отже, i Анна, i Микола, i Михайло - жертви всеосяжного зла. Мабуть, тому кожного з них менi насправдi жаль, хочеться зрозумiти i виправдати їх, що стали трагiчними жертвами обставин тогочасного життя. Цi обставини були спричиненi капiталiстичною дiйснiстю, коли рiднi брати заради привласнення батькiвського спадку ламають долю i щастя сестри, не розумiючи (менi так здалося), що разом з цим вони руйнують долi ще двох чоловiкiв.
Перед нами постають спотворенi долi i характери трьох люблячих людей, якi кохають i страждають, поступаються власною совiстю i нехтують загальнонародною мораллю, йдуть на зраду й злочин. I весь час, на мою думку, перед кожним з них постає проблема вибору - найважливiше i найважче випробування, яке не кожен персонаж драми може подолати з гiднiстю.
Ось чому ми пiдсвiдомо виправдовуємо карний злочин Миколи Задорожного, цього боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вiкового терпiння, пiднiмає сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження. Скривджена гiднiсть проривається гнiвом! У цiй самiй сценi ми бачимо, як в останнi хвилини життя людська гiднiсть розкриває перед "ворогом" потаємну добросердечнiсть Михайла Гурмана: зарубаний Миколою, ледь живий, вiн дякує йому i бере його провину на себе.
Особливе ставлення у мене до Анни, на долю якої випадають найтяжчi муки у цьому "трикутнику". Зраджена братами, найрiднiшими їй людьми, вона упродовж свого життя iде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неї вiдбирають у цiсарську армiю коханого, потiм вона одержує листа про його загибель; вбита горем, без любовi одружується. I раптом - повернення "загиблого" коханого! Щастя нарештi усмiхну лося їй! Але - воно украдене… забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед вiвтарем. Бо над усе - сердечна клятва i почуття обов'язку перед Михайлом: "Вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга." Так заявити може тiльки сильна жiнка.
Але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це "щастя", виявляється сильнiшим за чистi людськi почуття; воно однаково жорстке i безжалiсне до долi кожного героя драми. У цьому, мабуть, i полягає вiдповiдь на питання "Хто з героїв окрадений найбiльше?" Зло - немилосердне: воно окрадає долi людей з однаковою силою.