"Жити хочу! Геть думи сумнi!" (заклик до боротьби за життя в поезiї Лесi Українки "Contra spem spero!")

Я знаю: скiльки б не пройшло часу, постать Лесi Українки буде завжди асоцiюватися з образом героїнi її поезiї "Contra spem spero!", рядки якої вражають драматизмом i водночас оптимiзмом дiвчини, здатної за найтяжчих обставин "пiсню веселу спiвать".

Коли я знайомилася з бiографiєю поетеси, мене приголомшили слова її матерi у листi до Iвана Франка: "Чи ж смерть не була б кращою долею, нiж теперiшнє її життє, котре i у неї, i у всiх найприхильнiших до неї людей будить тiльки тяжкий жаль?" Це ж якi страждання своєї дитини бачила мати, щоб так подумати! Ми вiдчуваємо безмежний вiдчай цiєї матерi, але сама хвора дiвчина рiшуче протистоїть йому, проголошуючи: "Contra spem spero!" ("без надiї сподiваюсь").

Рядки вiрша з такою назвою знайомлять нас з дев'ятнадцятилiт ньою хворою на туберкульоз дiвчиною, яка палко прагнула вирватися з лещат недуги. Але я не можу сказати, що це бiографiчний епiзод iз життя поетеси. Перш за все, це фiлософський роздум, який не залишає байдужим жодного читача, поєднаний з мистецьки довершеною формою. Кожна строфа у цьому - окрема тема, що вiдбиває настрiй, почуття, думки Лесi Українки.

Для виразного розкриття цього настрою i почуттiв своєї лiричної героїнi поетеса обирає показ її внутрiшньої драми методом градацiї. Тому, мабуть, i не дивно, що й моє хвилювання зростало з кожним прочитаним рядком.

Першi двi строфи - то суцiльнi контрасти: "хмари осiннi" - "весна золота", "крiзь сльози смiятись", "серед лиха спiвати пiснi".

I ми раптом починаємо розумiти, що через пута страждань душа дiвчини рветься до щасливого буття, нам передає жагуче прагнення хворої, скованої тяжким недугом, героїнi, до життя: "Жити хочу! Геть думи сумнi!"

Але як вона зможе вийти переможцем у нерiвнiй боротьбi iз хворобою? Леся вiдповiдає на це питання наступними строфами, загальний змiст яких можна виразити стисло у тезi: за життя треба боротися. У художнiй формi вона показує способи цiєї боротьби: "буду сiять квiтки на морозi", "на гору круту крем'яную буду камiнь важкий пiдiймать", "все шукатиму зiрку провiдну", "…я буду крiзь сльози смiятись, серед лиха спiвати пiснi".

Особисто мене вразив образ квiток на морозi, якi буде сiяти героїня, i, щоб вони зiйшли, "лить на них сльози гiркi". Цей символ передає, на мою думку, стан зболеної душi i готовнiсть загартовувати волю, її непохитнiсть у боротьбi проти недуги. Квiти - це вiсники прекрасного в природi, i героїня вiрить, що вони можуть стати вiсниками прекрасного i в її життi. Цьому прекрасному протиставляються образи "вбогого сумного перелогу" (таким вбачає поетеса особисте життя) i "кори льодової, мiцної"(в нiй менi вбачається асоцiацiя iз фiзичним станом хворої).

Мабуть, буде замало сказати, що героїня вiрша "Contra spem spero!" - зразок для наслiдування, до якого багато хто може звернутися у скрутний час. Вiн вчить вихованн я волi, духовної стiйкостi та послiдовностi в боротьбi (i не тiльки проти недуги!). Легше за все, впавши у вiдчай i розпач, спустити руки i чекати сумного завершення. А чи не краще разом з Лесею Українкою впевнено проголосити:

Так! Я буду крiзь сльози смiятись,

Серед лиха спiвати пiснi,

Без надiї таки сподiватись,

Буду жити! Геть думи сумнi!