Символiчний змiст назви новели Василя Стефаника "Камiнний хрест"
Прочитавши новелу Василя Стефаника "Камiнний хрест", О. Кобилянська писала йому: "Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сьти витесували потужною рукою пам'ятник свого народу... Гiрка, пориваюча, закровавлена поезiя Ваша, котру не можна забути..."
I справдi, ця новела заворожує правдивим зображенням людської злиденної долi. Таке вiдчуття, що ти знаходишся поруч з обездоленими героями твору, переймаєшся їхнiми стражданнями i болем. Менi здається, це вiдчувається невипадково, бо цiєю новелою Стефаник передав свої власнi страждання вiд картин страшної правди. Письменник, проводжаючи на Кракiвському вокзалi землякiв у далеку Америку, бачив опухлi од плачу очi, спеченi губи, чув захриплi вiд стогону голоси.
Виїжджали десятками тисяч українцi, гнанi нестатками i голодом, зi страхом у душi i вiдчували, що вже назавжди прощаються з рiдною землею.
Новела "Камiнний хрест" i стала тими "сльозами та кривавим криком" народу, якi Стефаник передав через монолiтний образ Iвана Дiдуха. У лiтературу ж вона увiйшла вражаючим документом трагiчної для українського народу дiйсностi кiнця ХIХ - початку ХХ столiття. Менi здається, що в образ Дiдуха Стефаник саме i вклав усi тi почуття, що не давали новелiсту жити, гнiтили його вразливе серце i примушували братись за перо. В образi Iвана розкривається письменницький задум-показ трагедiї селян-емiгрантiв у пошуках кращої долi за океаном.
Iван Дiдух залишає на полi, рясно политому його потом, пам'ятник по собi i своїй дружинi. Йому нiби легше вiд того: не зникне безслiдно, не розвiється, як лист по полю. Пам'ять про нього залишиться на рiднiй землi. Так камiнний хрест переростає в образ-символ, що уособлює важку долю народу-трудiвника. Вiн з вражаючою силою символiзує пам'ятник тисячам українських селян, якi так i не повернулись додому, засiваючи чужi землi своїми кiстьми.
Стефаник надзвичайно переконливо переплiтає трагедiю Iвана Дiдуха з трагедiєю всього краю, який несе камiнний хрест нестаткiв i вiдчаю. Поступово я зрозумiв, у чому найголовнiша сила образу Iвана: в ньому втiлений образ цiлого народу, який прагне власним трудом заробити собi i своїй родинi добробут.
Коли я читав новелу, то розумiв, що селяни з вiдчаю шукали порятунку в емiграцiї. Чому ж тодi так багато болю i трагедiї в рядках новели "Камiнний хрест"? Тому, що це був тiльки пошук порятунку, пiдсвiдомi сподiвання на краще життя. Знедоленi емiгранти знали, що вороття до минулого вже не буде, i з цiєї хвилини рiдна земля перетворилася на мачуху, бо не були її працьовитi сини господарями на нiй. I тут мене вражає ще одна особливiсть задуму автора - показ взаємозречення. За соцiальних обставин рiдна земля не була годувальницею своїм дiтям, i вони покидають її...
Новела звинувачує i кличе до роздумiв. Знову емiгранти сьогоднi покидають Україну, тiкаючи вiд безробiття, безглуздя, якого, на жаль, ще й досi досхочу в новiй державi, хоч i стала вона на шлях незалежностi. Знову - людськi трагедiї, розлуки, зневiра. Але разом з головним персонажем новели ми усвiдомлюємо: чужа земля - "далека могила". Треба, долаючи труднощi, творити щастя на своїй прабатькiвський землi.