Фредерiк Стендаль. Жульєн Сорель - жертва власного честолюбства
Анрi Марi Бейль, бiльш вiдомий як Фредерiк Стендаль, написав повчальний, дивовижний за змiстом та обсягом думки роман "Червоне i Чорне", датований 1830 р. Повернувшись у Париж 1821 року, Фредерiк Стендаль став свiдком кримiнальної справи Антуана Берте, якого 1827 року було засуджено на смерть. Його iсторiю автор взяв за основу сюжету свого роману. Антуан Берте, син коваля, гувернер, стрiляє у матiр своїх учнiв, у свою коханку. У романi, де головним героєм став Жульєн Сорель, чiтко вiдбито цю подiю.
З перших сторiнок роману ми ще не уявляємо про що саме йдеться. Прочитавши далi, спостерiгаємо життя селянина, теслi, батька Жульєна. Ось на сторiнках роману з'являється i герой роману "Червоне i Чорне" - Жульєн Сорель. Стендаль так описує його зовнiшнiсть: "То був тендiтний, невисокий на зрiст юнак вiсiмнадцяти чи дев'ятнадцяти рокiв, з неправильними, але тонкими рисами обличчя i орлиним носом. Великi чорнi очi, якi в хвилини спокою виблискували думкою й вогнем, тепер палали найлютiшою зненавистю. Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли вiн гнiвався, лице його набирало неприємного виразу... Гнучка i струнка постать свiдчила скорiше про спритнiсть, нiж про силу". На початку роману це скромний юнак, бiльше схожий на дiвчину, що терпить бiйки, iз слiзьми переляку на очах. Бiльш за все вiн переймається своєю гордiстю. Сидячи за книжками, за що дiставав по потилицi, Жульєн намагається пiзнати самого себе i довкiлля. В дитинствi вiн мав мрiю стати вiйськовим, повторити подвиги Наполеона. Але, коли Наполеон зазнає поразку, юнак розмiрковує про те, скiльки зараз заробляє священик, скiльки генерал. Приходить до висновку, що священик отримує жалування утричi бiльше, нiж генерал. "Треба стати священиком", - вирiшує Жульєн. З цього епiзоду ми розумiємо, що його спонукає не поклик душi, а цинiчний розрахунок. Усього в життi вiн досягав завдячуючи своєму власному талантовi.
У будинку мера пана де Реналя, здобувши роботу гувернера, Жульєн намагається бiльш-менш утвердитися. Завоювавши повагу серед слуг i знатних осiб, вiн починає домагатися кохання знатної, багатої, шановної дами мiстечка Вер'єр, матерi своїх учнiв, - панi де Реналь. Саме зараз вiн робить собi кар'єру, адже вiн знає латину, Бiблiю... За нього вже змагаються пан де Реналь та пан Вально. У кого ж вiн залишиться служити? Гувернером чиїх дiтей вiн буде, цей талановитий юнак? А Жульєн у свою чергу зустрiчається з панi де Реналь, отримує вiд неї локон волосся "на згадку про себе".
Отримавши гарну характеристику з боку свого вихователя Шелана, Жульєн їде в Безансон навчатися в духовнiй семiнарiї. Складає вдало iспит перед батьком Пiраром. Спостерiгаючи в семiнарiї ненажерливiсть своїх "однодумцiв", вiн помiчає, що користується презирством серед них. Уже збагачений життєвим досвiдом, Жульєн робить висновок, що суспiльство побудоване на брехнi, а у пошанi злодюжки, яких не спiймали на мiсцi злочину.
Пiсля семiнарiї Жульєн дiстає щасливу можливiсть служити секретарем у маркiза де Ла-Моля. Тут вiн значно встигає у справах, спiлкується з аристократами, здобуває пошану, але лишається сином теслi. Йдеться у цiй частинi не лише про справи. У пана де Ла-Моля є дiти, з якими Сорель товаришує, та пiдкоряє серце Матильди де Ла-Моль, доньки маркiза - серце, котре не змiг завоювати жоден юнак з її кола. Сорель її анiтрохи не любить, ним керує почуття честолюбства. Трохи пiзнiше вiн погоджується розбагатiти за рахунок красивої i розумної дiвчини з вищого свiту Матильди де Ла-Моль. Жульєн вiдмовляється вiд чину гусарського поручика, iменi аристократа (бо щиро нехтує ними), тому що в ньому перемагає iдеал чистоти, розуму, правди.
Пiсля пострiлу та примирення з панi де Реналь вiн обирає смерть на ешафотi, бо пiклується про свою гордiсть, виконує обов'язки перед самим собою. Нехтує допомогою вiд Фуке та Матильди. Обирає смерть на ешафотi пiд гiльйотиною, бо заслужив її своїм вчинком: стрiляв у iдеал краси, у ту, кого вiн справдi кохав.
Надмiрне честолюбство Сореля вiдiграло свою роль. Я вважаю, що честолюбство має бути, але не таким, що сягає егоїзму. Саме егоїзм, надмiрне честолюбство призвели до душевного страждання душi Жульєна Сореля та до страждання його оточення.