"Вiн чесний, правдивий та демократ до кiнчикiв нiгтiв..."

"Любий друже, я вмираю,

Вiд того, що був я чесним,

Проте рiдному краю

Певно буду я вiдомим".

/ Добролюбов /

Роман Тургенєва "Батьки та дiти" побачив свiт 1862 року. З того часу продовжує захоплювати читачiв своїми художнiми якостями, а полiтичнi, фiлософськi та естетичнi проблеми, якi зрушив письменник на його сторiнках, продовжують викликати безсумнiвну зацiкавленiсть. Причиною останнього є те, що Тургенєву як великому митцевi вдалося вiдбити у романi кiлька яскравих епiзодiв iдейної боротьби мiж основними суспiльними силами в Росiї кiнця 50-х рокiв ХIХ столiття.

Головним героєм роману є рiзночинець-демократ Базаров. Вiн - ворог абстрактної науки, вiдiрваної вiд життя. Герой Тургенєва виступає за науку прикладну, за конкретнi ремесла, якi могли бути засвоєнi народом.

Базаров - працiвник науки. Вiн невтомний у своїх експериментах, цiлком закоханий в улюблену професiю.

Дивлячись на людей зверху вниз, вiн ховає навiть своє напiвпрезир ливе, напiвпоблажливе ставлення до тих людей, якi його ненавидять, i до тих, якi його слухаються. Базаров нiчого не любить; не розриваючи iснуючих зв'язкiв i стосункiв, вiн в той же час не робить жодного кроку для того, щоб знову зав'язати або пiдтримати цi стосунки.

Проте тургенєвський герой не залишається таким протягом усього роману. Письменник у другiй половинi "Батькiв та дiтей" змiнює образ Базарова, приводить героя до песимiзму, позбавляє його вiри в народ, у майбутнє Росiї, тобто робить його не схожим на революцiйних демократiв, фiлософiя яких мала високi iдеали. Як помiркований лiберал, прихильник поступового реформiстського перетворення Росiї, Тургенєв не мiг покладати надiї на революцiонерiв-демократiв. А якщо це так, то революцiонери-демократи здавалися письменнику трагiчними одинаками. Ось чому i свого Базарова вiн зробив трагiчним героєм, позбавив його вiри в яснi iдеали та змусив загинути вiд випадкового порiзу пальця.

Вибiр Тургенєва можна пояснити рiзними причинами: особистiсть людини, яка нещадно та з упевненiстю заперечує усе, що iншi визнають високим та прекрасним; людина мiцнiє та полишає юнацьку мрiйливiсть, позбавляється слiзної чуттєвостi; працюючи, мрiяти не можна тому, що увага зосереджена на дiлi; а пiсля роботи потрiбен вiдпочинок, необхiдно дiйсне задоволення фiзичних потреб, i мрiї не йдуть на розум. На мрiю людина звикає дивитися як на щось подiбне до барського бездiлля та розбещеностi; моральнi страждання вiн починає вважати мрiйливими; моральнi прагнення та подвиги - вигадкою та безглуздям. Для нього, людини працi, iснує тiльки одна турбота: сьогоднi треба думати про те, щоб не бути голодним завтра. Ця проста, але суттєва турбота заступає усi iншi турботи життя; у порiвняннi з нею, йому здаються дрiбними, штучно створеними, рiзнi невирiшенi питання, нез'ясованi сумнiви, невизначенi стосунки, якi отруюють життя людей забезпечених.

Плебей та демократ Базаров, незважаючи на його рiзкiсть та нез-грабнiсть, притягував аристократа Тургенєва своїм просвiтництвом, палким бажанням боротися проти неосвiченостi та забобонiв народних, за справжню науку, збудовану на експериментах. Тому, створюючи образ демократа-рiзночинця 60-х рокiв, Тургенєв звернув увагу на його реальнi риси, такi як захоплення природничими науками та матерiалiзмом.

Наприкiнцi роману Тургенєв змушує неоптимiстично настроєного Базарова сказати фразу: "Я потрiбен Росiї... Нi, певно, не потрiбен". У фiналi роману "грiховному, бунтарському серцю" Базарова Тургенєв протиставляє "великий спокiй" природи, "вiчне примирення та життя нескiнченне".