Полемiчнiсть творiв Iвана Вишенського
Iван Вишенський - трохи загадкова i незвичайна особистiсть у лiтературi не тому, що такi скупi вiдомостi про нього лишилися, а тому, що вiн хоча сам належав до церковникiв, так палко, так пристрасно виступив проти церковного устрою, де вiра в Бога була другорядною. Вiн у своїх творах розмежував такi речi як вiру, Церкву Божу та церковнi храми та служителiв. Вiн виступив проти тих, хто взяв на себе тлумачення Слова Божого як єдино правильного, хто судив людей i засуджував їхнi вчинки всупереч Божим настановам.
Менi дуже близькi переживання i часом обурення з приводу бага-тьох проблем, пов'язаних з вiрою, що простежуються у творах Вишенсь кого. Чому? Тому, що я iнколи спостерiгаю нинiшнi процеси, про якi писав Вишенський ще в тi часи. Примiром, тобi у деяких соборах виконають будь-який обряд: хрещення, вiнчання, поминок, аби... аби були грошi. I нiкого iз священикiв не цiкавить, чи вiрять цi люди в Бога, чи це лише данина модi. Мабуть, це ще пов'язано i з тим, що мене хрестили в церквi, коли я була вже великою дiвчинкою. Отець Вiктор iз церкви Iоана Богослова запорошував мене на бесiду кiлька разiв, ми говорили про вiру, про Бога, про стосунки мiж людьми, про живi прояви Божого ставлення до людини, про добро i милосердя, про добрi й негарнi вчинки, про каяття i ще багато iншого. I тiльки пiсля того був здiйснений обряд хрещення. Наша сiм'я тодi зовсiм не мала грошей заплатити за це. Та отець Вiктор пояснив, що це, по-перше, не плата за обряд, а пожертвування на вiдновлення храму, а, по-друге, коли немає грошей, - це не може бути перешкодою для хрещення. Якщо мої батьки вважатимуть за можливе колись зробити цю пожертву, то вони це зроблять, а якщо нi, - то це їхня справа (адже рiзнi бувають у життi обставини).
Саме таке ставлення до вiри мене вразило i глибоко запало в душу. Тому так близькi менi твори Iвана Вишенського. Адже вiра - це не товар, який можна купити i таким чином "забронювати" собi мiсце в райських хащах. Вiра, як я собi її уявляю, - це тяжкий шлях боротьби iз самим собою, iз тим негарним, що iнколи прокидається десь у глибинi душi й штовхає на недобрi вчинки.
Проти лицемiрства у вiрi написав свої твори Iван Вишенський, коли людина лицемiрить перед Богом i людьми: i посту дотримується, i молитви читає, але у вчинках своїх аж нiяк не наслiдує християнської моралi. Так i постають зримими "подушкоспали" та "гускоїди", коли думаєш про лицемiрство священикiв. А ця проблема i сьогоднi лишається гострою.
Немає зараз таких подвижникiв i захисникiв вiри, яким був мало знаний нами як людина, але широко вiдомий як письменник Iван Вишенський. Є чого повчитися сучасним оборонцям вiри i служителям цiєї вiри, бо ж людина завжди прагнула знайти прихисток своїй душi, прагнула словом вiри навести лад у її сум'яттях, словом Божим вилiкуватись i вiдшукати стежку, знайти сили, щоб вистояти в життєвих незгодах.