Народнi звичаї та обряди. Святий вечiр
Народнi звичаї та обряди. Святий вечiр
Кожна нацiя, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом багатьох столiть i освяченi вiками. Звичаї народ - це тi прикмети, за якими вирiзняється народ не тiльки в сучасному, а i в його iсторичному минулому.
З давнiх-давен у слов'янських народiв першим рiчним святом вважалася весна. Як тiльки-но сходив снiг, люди виходили в поля i спiвали веснянки.
Людинi хотiлося якнайшвидше прогнати зиму з її лютими морозами, довгими ночами i наблизити бажану пору - весну. Коли хлiбороб вiдчував радiсний неспокiй, викликаний початком польових робiт, майбутнiм врожаєм, приплодом худоби. Для цього з куля соломи робили опудало, що iмiтувало зиму - смерть, спалювали його, а потiм кидали у воду. За народними вiруваннями це мало прискорити прихiд весни i втечу зими. Такий звичай дуже давнiй, вiн був поширений у всiх регiонах України.
В такий день на вигонах гуртами збиралася молодь, спiвала, танцювала, жартувала. З усiх куточкiв села линув, нiби перегукуючись, чарiв-ний мотив весняної пiснi:
Ой весна, весна, днем красна
Що ти нам, весно, принесла?
Окремий цикл величальних пiсень, приурочених до зимових свят складають колядки та щедрiвки. Колядки виконувались пiд час Рiздва. Молодi люди, переважно хлопцi, збиралися "дружиною", вибирали ватага - "березу", запрошували музики i обходили всi хати села з пiснями i величаннями господарiв, за що одержували подарунки. Разом iз спiвом колядок вiдбувалися i народнi iгрища та вистави - "Коза", "Плуг", "Зiрка".
Щедрiвки спiвали перед Новим роком дiвчата i дiти перед вiкном односельчан.
Основний змiст зимових обрядових пiсень полягає в пропонуваннi доброго майбутнього врожаю.
Деякi новорiчнi обряди безпосередньо вiдтворювали хлiборобську працю: хлопцi вносили в хату плуг i показували нiби орють ниву i сiють зерно, що також пророкувало добрий врожай. Особливо яскраво виступає аграрно-магiчна основа в обрядових дiях, що супроводжували зимовi свята. Водiння кози, ведмедя, тура, ряження в маски i перевдя-гання мають правдиво тотемiчну основу i свiдчать про глибоку архаїчнiсть обряду.
Святий вечiр. Так називають новорiчне свято, сповнене мудрої народної фiлософiї, щирої доброзичливостi, чарiвної загадкової краси. Воно й нинi, незважаючи на науково-технiчний прогрес, не застарiло у своїх основних виражальних формах - колядках та щедрiвках та несе в собi глибокi благороднi почуття пошани до людини, її працi, до хлiба, народної пiснi. Саме цим i зумовлена увага нашої громадськостi до новорiчних свят. Воно виражається у вiдповiдних державних документах, у закликах дiячiв культури вiдродити незамуленi джерела народознавства.