Твiр-роздум. Шевченко-художник

Творчiсть Шевченка-поета - не тiльки надбання духу українського народу, а й свiтове явище. Та не менш значна i вагома дiяльнiсть Шевченка-художника. Учень Петербурзької Академiї мистецтв, чиїм наставником i педагогом був уславлений Карл Брюллов, а згодом - автор серiї офортiв "Живописна Україна", автор численних портретiв та ар-хiтектурних пейзажiв. Заслання до Казахстану на десять рокiв вирвало Кобзаря iз мистецького оточення, позбавило змоги плiдно працювати i як поету, i як художнику. Та, попри все, Шевченко працював i на засланнi, створивши глибоко правдивi твори.

До Другої свiтової вiйни у Харковi, на той час - столицi України, знаходилась Картинна галерея творiв Т. Г. Шевченка. По вiйнi твори Кобзаря було передано до Києва, а у Харкiвському художньому музеї лишилось лише кiлька робiт. Одна з них - малюнок коричневою фарбою "Казахськi дiти - байгушi". Написано його було у Новопетрiвсь кому укрiпленнi, де довгий час служив поет. Байгушi - це казахськi жебраки. Незадовго до прибуття Шевченка право жебракувати тут було надане тiльки дiтям до 10 рокiв. Тому не дивно, що такi маленькi прошаки були частими гостями солдатських укрiплень. На картинi перед нами постають двоє малих хлопцiв. Один, старший, який уже опанував "уроки жебрацького ремесла, i жалiсливу мiну вже скорчив, i руки, складенi "човником", благально простягнув. Менший хлопчик, тримаючи в руках миску для вареної їжi, довiрливо i вiдкрито дивиться на нас. Ми бачимо, що при розподiлi одягу дiтям перепали речi, завеликi для них - сорочка, яка сповзає з плечей, штани, якi ледве тримаються на худенькому тiльцi. Не випадково художник зображує й себе, адже його становище на засланнi було таким же тяжким.

Твiр сповнений глибокого спiвчуття i симпатiї до героїв, як i iншi роботи Шевченка, присвяченi казахськiй темi. Ось чому казахський народ також вважає поета своїм нацiональним художником.