Про почуття, i не тiльки про це (за творами Йоганна Вольфганга Гете "Фауст" i Тараса Шевченка "Катерина")

Вiчнi теми кохання i зради знайшли своє втiлення в багатьох творах свiтової лiтератури, бо таким є життя у його найрiзноманiтнiших проявах. Бо Добро i Зло теж живуть поряд, i кожнiй людинi Бог надав можливiсть обирати те чи iнше, боротися зi Злом чи сприймати його пiд личиною Добра. Кажуть, що бувають у життi такi ситуацiї, коли немає чiткої межi мiж Добром i Злом. Iнколи здається, що цю межу можна провести, покладаючись на власне сумлiння: чини так, як серце велить. Але ж серце - це не лише почуття, це i вiдповiдальнiсть перед iншими людьми, перед власним сумлiнням.

Доля Гретхен iз славнозвiсної трагедiї "Фауст" Й. Гете багато в чому схожа з долею Шевченкової Катерини з однойменної поеми. Це дiвчата-покритки, якi виросли у звичайних сiм'ях, шанували рiдних, ходили до церкви, мрiяли про кохання, але жодна з них не мала уявлення про те, наскiльки сильним може бути це почуття. Гретхен змалечку дотримується життєвих правил i традицiй, працює легко i завзято, бо розумiє, що вона - єдина опора в сiм'ї. Але почуття кохання до Фауста нахлинули на неї наче повiнь, як якесь нашестя. Вона неспроможна була боротися з ним. Та i як боротися, коли у сумнiвну хвилину людина, думаючи про Добро i Зло, покладається та "чинить так, як пiдказує серце". Саме так вона i вчинила, вiдкрила душу Фаустовi, не думаючи про грiховнiсть своїх вчинкiв. Але якоїсь митi вона збагнула: "I от тепер я грiшна!" Але почуття такi сильнi, що вона не владна протисто яти їм, хоча напевно вiдчувала, що це так не минеться. I не минулося: народилася позашлюбна дитина, смерть матерi i брата, розлука з коханим, осуд з боку сусiдiв. Такiй вразливiй натурi як Гретхен це тяжко витримати, вона збожеволiла.

Схожа доля i в Катерини: росла з батьками, не переобтяжена непосильною працею, росла як i бiльшiсть дiвчат iз звичайних сiмей. Але сталося те ж саме лихо: "Покохала москалика, як знало серденько". Вiддалася своїм почуттям до останку, кинулася у вир пристрасного кохання, не слухала нi батька, нi неньки. Та зрадив коханий, поїхав - i не повернувся, а батьки, що шанували традицiї, виганяють її з дитиною свiт за очi шукати батька-москаля. Знайшла його Катерина, та втiхи мало - прогнав її москаль-офiцер, а на сина i не глянув. Катерина у вiдчаї вiд такої зневаги втопилася, одним вчинком вирiшивши свої проблеми, навiть про дитину на той момент думала якнайменше, покладаючись на добрих людей, що побачать та й пiдберуть її нещасне немовля.

Обидвi героїнi поквиталися за своє кохання, таке щире i чисте, бо крiм почуття вони бiльше нiчим не керувалися. Обидвi випили до дна чашу горя i слiз. Але щире каяття Гретхен врятувало її душу. Мефiстофель вважав, що душа дiвчини навiк загинула, але Бог простив її, i голос з неба вiдповiв Духу Зла: "Врятована!" Бiля небесної брами Фауста зустрiчає душа Маргарити, вона йому вибачає все i кохає так, як i ранiше. Янголи спiвають про "вiчну жiночнiсть", усепрощаюче кохання та заступництво Богородицi.

Фiнал твору Тараса Шевченка - це лише початок шляху каяття або духовної загибелi, бо Катеринине дитя було врятоване, хлопчик став поводирем у кобзаря. Одного разу пан проїздив мимо цих двох нещасних i впiзнав свого сина, впiзнав по очах. I вiдвернувся. Чи буде його душа врятована? Залежить вiд нього. Адже каяття нiколи не буває вчасним чи невчасним, запiзнiлим чи раннiм, воно або є, або його немає.

I Гете, i Шевченко у своїх творах показали, яким складним буває життя, як непросто жити i перебувати в гармонiї зi своїми почуттями, навколишнiм свiтом. Нiхто не може бути вiльним вiд помилок, бо людинi властиво помилятися. I каяття можливе лише тому, що людина є людиною. I люди завжди будуть кохати i вiрити у своє щастя, яким би тяжким шляхом не довелося йти, чого б не довелося зазнати на цьому шляху.