Iдея безсмертя i торжество правди в романi Михайла Стельмаха "Правда i кривда" (II варiант)
Серед видатних українських романiстiв одне з провiдних мiсць належить Михайлу Стельмаху. Михайло Панасович - лiтописець життя народного. Велика любов до народу, до рiдної землi, до людини пронизує роман "Правда i кривда". На сторiнках його роману звучить тема народу i величi його духу, тема безсмертної народної правди, що перемагає в найтяжчих боях i труднощах - i там, де точиться безкровна, але не менш напружена боротьба за торжество справедливостi i людяностi.
Дiя роману "Правда i кривда" починається ще у воєннi роки, та вiн наскрiзь сучасний своєю проблематикою, своїм трактуванням подiй i характерiв. Усiм своїм змiстом вiн спрямований на жагучi проблеми сьогодення.
В яскравiй бiографiї героя твору - українського хлiбороба, Марка безсмертного - людини нового свiту, великого правдолюба, що мислить по-державному, людини, яка несе в душi великi радощi, болi i велику нiжнiсть нашої доби - вбачається бiографiя всього українського народу. Нелегкий його шлях до вершин щастя.
З молодих рокiв Марко Безсмертний жив не стiльки для себе, скiльки для людей. Бився проти денiкiнцiв, ганявся за куркульськими бандами, працював головою сiльради та колгоспу i заради громадських справ змушений був залишити навчання. Через заклопотанiсть справами iнших людей вiн втрачає навiть свою першу любов - Степаниду. Героєвi судилися тяжкi випробування: нiмцi розстрiляли його дружину, а єдину доньку загнали до Нiмеччини. Як лев, б'ється Безсмертний на фронтi проти фашистiв, а повернувшись додому тяжко поранений, вiн не може примиритися з безчинством голови колгоспу Безбородька, який ще 1937 року вчинив на Безсмертного провокацiйний донос i домiгся його ув'язнення.
Марко сповнений нiжного почуття до трудової людини. Коли молода вчителька Степанида Iванiвна сказала йому, що вона думає навчити дiтей насамперед читати, писати та рахувати, вiн з пристрастю додає: "I це треба, дуже треба, а найбiльше - навчiть їх любовi. Вчiть їх людяностi, добру". Гуманiзм Марка дiйовий i активний: герой не тiльки проголошує свої погляди, а й бореться за них. Так вiн з револьвером у руцi примушує Безбородька мочити коноплi в крижанiй водi для того, щоб врятувати здоров'я жiнок-матерiв i дати вiдчути держимордi на власнiй шкурi, чого варта його витiвка. Вiн виганяє з поля Киселя, бо той заради процента вибiркового збирання вимагає скосити зелене жито, "кинути пiд косу хлiборобську надiю".
Кожен позитивний герой у романi має, крiм свого конкретного значення ще й пiдкреслено символiчне. Марко Безсмертний не тiльки своїм прiзвищем, а й дiлами близький народним масам. Дiд Євмен - уособлення кодексу здорової народної моралi, яка самому Боговi не простить його злочинiв. Iнвалiд вiйни Гиримайвода - втiлення народного умiль-ства, вiн нiколи не мiг натiшитися роботою i знав усi на свiтi ремесла, не кажучи вже про хлiборобське. Немов священними монументами виростають перед його уявою односельчани: i Михайло Тимофiйович Бакун, що став героєм на Букринському плацдармi i командує в Саксонiї артилерiйською бригадою; i Максим Данилович Геращенко - артилерiйський зв'язкiвець, який розмотав стiльки кабелю, що його б вистачило обмотати "вздовж i впоперек усю землю"; I син дiда Євмена Iван, що закрив дота грудьми у Високих Татрах, через що пiсня про нього живе в Словакiв i досi.
Отже, у романi "Правда i кривда" вiдтворено найрiзноманiтнiшi картини життя багатьох персонажiв, боротьбу в найскладнiших обставинах i перипетiях. Проте в романi нема жодної нотки песимiзму, зневiри, навпаки - твiр пройнятий оптимiзмом, звеличенням героїзму i незламностi народу, його непоборностi, вiри в торжество перемоги над будь-якою кривдою.