Травневі «заметілі» (твір розповідного характеру - оповідання)

Того весняного ранку я вийшла надвір без чітко окресленої мети, просто тому, що хотілося прогулятись. «Можливо, зайду в парк», — подумала я. Щойно вийшла з будинку, одразу зрозуміла — прогулянка буде тривалою. Хоча б тому, що у день, коли розквітли абрикоси, сидіти вдома — майже злочин.

А абрикоси розквітли пишно, одразу скрізь — і на вулиці, і в садах, і в парку понад річкою. Дерева здавалися білими хмарками, що з невідомої причини опусти¬лися майже до землі і висять там тепер, трохи коливаючись від легенького вітерця. Ранні бджоли ліниво гули в цих розкошах, у небесно-гарному ароматі квітів, що пахли весною, життям і любов'ю. Не знаю чому, але саме аромат квітів абрикоси завжди був для мене чимось... чимось теплим, світлим і дорогим, найдорожчим.

За кілька днів ніжні білі пелюстки почнуть осипатись, і на день чи два до міста повернеться зима, тільки вже інша — добра та легка, з ароматними, але та¬кими ж білими завірюхами та снігопадами абрикосових пелюсток.

У ці дні дуже рідко дощить. І добре — людям потрібне щось радісне, світле, незмінне. Як цвітіння абрикос щороку наприкінці квітня.