Строчить, наче з кулемета (твір-оповідання з елементами роздумів)

Я вважаю, що під час розмови з людиною дуже важливо вміти добирати най¬точніші, найпотрібніші слова та вирази. Але хіба так не буває, що й слова люди¬на добирає наче правильні, але зрозуміти її досить важко.

Учора ввечері мені зателефонував мій однокласник і сказав: «Це тобі тлфонує Петро Сидоров. Будь ласка, скжи, що здано на завтр. Я сні у шклі не був».

Я зрозуміла, звичайно, про що йдеться. Але що то була за мова! У слові «те¬лефонує» він проковтнув кілька голосних. Та й інші слова від цього постражда¬ли. Хлопець, що мені зателефонував, говорив дуже швидко і ковтав звуки, навіть цілі склади. Справжній кулемет! Є такий вираз: «Строчить, наче з кулемета». Така собі Триндичиха. Але таку швидку «стрільбу» іноді дуже важко зрозуміти співрозмовнику. А буває й так, що не тільки звуки ковтає такий «балакун», а й наголос неправильно ставить. Тоді зовсім нічого зрозуміти неможливо. Але ж ще у IV столітті відомий філолог Діомед назвав наголос «душею мови». Без сум¬ніву, правильний наголос — ознака культурної, грамотної мови. Є багато слів, вимова яких служить лакмусовим папером рівня мовної культури людини.

Одна розумна людина стверджувала, що слово із зжужмленним початком на¬гадує людину з відтятою головою. Слово, кінець якого проковтнули, — безного¬го каліку. Звуки, що випали із середини слова — то відрізані вуха чи вибите око.

Гадаю, що кожен повинен запам'ятати: навіть якщо дуже поспішаєш, треба говорити правильно, не калічити слів.