Сімейна реліквія (твір-розповідь)

На п'ятнадцятиріччя мама подарувала мені потьмянілий від часу срібний перстень з великим прозоро-блакитним каменем. «Красивий, — подумала я, — але явно не новий. По-моєму, таких зараз не роблять. Цікаво, чий він?» Немов угадавши мої думки, мама сказала: «Раніше його носила твоя бабуся — зробили на замовлення. Потім вона мені його подарувала. А я дарую тобі. Не загуби, він для нас із бабусею дуже коштовний».

Так я довідалася, що в моїй зовсім звичайній родині є справжня реліквія, пам'ять про старовину. Зовсім як у кіно. «Треба розпитати бабусю!» — майнула в голові думка. Ледве я переступила поріг будинку маминих батьків, як бабуся, від¬разу помітивши в мене на безіменному пальці перстень, сказала: «Я так і знала, що твоя мати подарує його тобі. Правильно вона зробила». Бабусю не довелося ні про що розпитувати. Вона сама розповіла мені історію маминого подарунка. Виявляється, цей перстень замовив для бабусі її батько, мій прадід, до її сімнадцятиліття. Перстень хоч і срібний, але дуже тонкої ручної роботи, тому дорогий. Він був на бабусиній руці того дня, коли вона виходила заміж за мого діда і тоді, коли з'явилася на світ моя мама. «Цей перстень мені приніс щастя, — говори¬ла бабуся, — уже через місяць після того, як тато подарував мені його, я зустріла твого дідуся. Потім ми одружилися, і в нас народилася донечка. Я завжди мрія¬ла про дочку, і моя мрія збулася. От і вирішила подарувати перстень твоїй мамі, коли підросте, — може, й вона щасливою буде». Я здивувалася, як це моя бабуся, жінка сувора, несентиментальна, здатна з такою любов'ю розповідати про жіночу дрібничку. «Правда, — продовжувала розповідати бабуся, — у роки моєї молодос¬ті всякі прикраси вважалися розкішшю, а розкіш не була у шані. Коли я йшла на комсомольські збори, то знімала перстень, а вдома знову надівала. Усю роботу з ним робила. Матері твоїй в школу його носити я не дозволяла, але сказала, щоб на весілля наділа обов'язково. І вона наділа. От уже скільки років вони з твоїм батьком разом — я на них не намилуюся. Мама твоя теж дочку хотіла — і в неї тепер є ти. Так що ти перстеньок носи — щаслива будеш».

Подруги часто запитують мене, звідкіля в мене такий перстень. Я розповідаю їм усе, що почула від бабусі. «Щаслива ти, — кажуть вони мені, — якщо у вашій родині є такий талісман». Так, можливо, я щаслива. І щастя мені прино¬сить мій перстень