Про культуру мовлення українців

Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо го¬стро постає перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.

Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми ви¬вчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бе¬режливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.

Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискі¬пливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвіт¬чизників і добропорядних сусідів України.

Мене захоплюють багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей.

Звертаннями користуються у всіх державах із сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» — дуже старе, воно використовувалося ще за часів Ки¬ївської Русі. Пан — ще давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але «пан» — це звертання не до багатої людини, а до кожного: «Добрий вечір, пане господарю, стережи, Боже, твого товару», — ще¬дрували під вікнами найбіднішого селянина.

Останніми роками повертається до нас і такий ґречний засіб звертання, як «добродій». Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний добродію», «Великоповажна добродійко».

Наше спілкування постійно, раз у раз, передбачає насамперед відповідне звер¬тання або вказування на ту чи іншу особу. Без цього слова мова недостатня, не¬переконлива. Культура мовлення зобов'язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе чиюсь довіру, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність.