Відгук на спектакль українського драматичного театру «Березіль»
Мистецтво покликане дарувати людині насолоду. У цьому завжди перекону¬єшся, відвідуючи малу сцену Харківського театру ім. Т. Г. Шевченка — «Бере¬зіль». Надовго залишаються в пам'яті спектаклі «Гроші», «Мина Мазайло», бо класикою стають ті твори, у яких порушуються проблеми, актуальні для різних епох. Мабуть, не стане винятком і «Любов до гробової дошки».
У наш складний, насичений проблемами час іноді необхідно, щоб людина подивилася на себе з іншого боку, проаналізувала власні вчинки і зробила ви¬сновки. Сюжет цієї п'єси, безумовно, можна назвати драмою особистості, яка невдоволена в житті насамперед собою, але не хоче й не може в цьому зізнати¬ся, бо людині взагалі не притаманно визнавати власні помилки, а якщо це жін¬ка, то просто неприпустимо. Головна героїня прагне урізноманітнити своє жит¬тя, вигадує фантастичні дії стосовно власного чоловіка. Але її більше приваблює сам процес здійснення плану, ніж результат, бо вона створює собі власний світ. Життя її позбавлене бурхливих подій, тому вона виношує ілюзію — змінити все навколо. А для цього потрібно немало й небагато — вбити власного чоловіка, який, як їй здається, і заважає жити повнокровно, він є тією перешкодою. Авто¬ру вдалося глибоко проникнути в душу людини і створити психологічний пор¬трет жінки, що «шукає себе». Актриса О. Стеценко зуміла блискуче показати цей тип на сцені.
Стежачи за грою акторів, іноді забуваєш, що ти глядач, а на сцені гра, а не реальне життя. Актори Маляр і Головін також талановито відтворюють образи своїх героїв. У деяких епізодах перестаєш стежити за грою акторів, а співчуваєш їм, як суперникам. І знову хочеться віддати належне авторові твору в тому, що ці образи віддзеркалюють психологію людини і змальовані досить колоритно, з відтінком гумористичним чи навіть іронічним. Режисер-постановник майстер¬но передає на сцені задум автора. У своєрідних умовах малої сцени він уміло пе¬реносить місця розгортання подій з однієї площини в іншу. Своєрідні декорації теж сприяють оригінальності спектаклю. Музичне оформлення твору незвичай¬не. Іноді музика розкриває почуття героїв, в іншому епізоді створює передумови для подальшого розгортання подій.
Отже, режисер зумів засобами сценічного мистецтва передати авторський задум, актори створили колоритні образи героїв п'єси — і глядач отримав на¬солоду. Глядацький зал залишаєш з небажанням, бо радість спілкування з мис¬тецтвом хочеться продовжити. Ще деякий час роздумуєш над діями та вчинка¬ми героїв, порівнюєш із власними життєвими ситуаціями, робиш висновки — і мрієш ще піти до театру, щоб подивитись на себе і тих, хто тебе оточує, іншими очима, замислитись над сенсом людського життя.