Душа народу

Куди поділися римляни? Рим стоїть на місці, Вічне місто зберігає витвори стародавніх часів, але римлянин не йде вулицями. Тут живуть італійці. Римлян нема: вони втратили свою латину, свою мову, змінили її на іншу, хоч і близьку, проте іншу — і народу не стало.

Нещодавно читав, що вчені спостерігали за людиною в момент смерті, і по¬мітили, що цієї миті людина втрачає сім грамів ваги. І дійшли висновку, що то і є маса душі. Непомітна втрата, але то втрата життя. Так і римляни залишили по собі міста, винаходи, шедеври архітектури і мистецтва, наукові відкриття — усе, що складає «тіло» народу, але втратили душу...

Отже, можна втратити все — землю, волю, майно, розсіятися світом і зали¬шатися живим народом, доки збережена мова, душа народу. Хочеш зберегти на¬род — бережи мову.

Проте деякі люди вважають, що берегти — то значить заховати кудись і в жодному разі не користуватися скарбом. Через це у повсякденному житті вони спілкуються за допомогою дивного жаргону, більша частина якого — це інозем¬ні або «інтернаціональні» слова. Зараз спостерігається засилля англійських слів. Замінюються навіть існуючі «рідні» відповідники.

Берегти не означає цуратися чужих слів і висловів, якщо вони вже існують. Треба тільки знати, коли, чому, навіщо і де їх застосовувати. Як на мене, вирази типу «піпл схаває» — це наруга над душею народу... Тим паче, що коїться саме тим, хто повинен її берегти.

Микола Заболоцький закликав:

Не позволяй душе лениться!

Чтоб воду в ступе не толочь,

Душа обязана трудиться

И день и ночь, и день и ночь.

Так само повинна щоденно працювати і мова: називати нові явища і понят¬тя, що з'являються у нашому житті, конкурувати з іншомовними словами і пере¬магати їх. Входити до словникового складу інших мов. Так, наприклад, як слова «парубок», «хлібороб» «прижились» у російській мові. Ніхто вже не згадує, що слово «дах» німецьке за походженням. Отже наша душа — наша мова.