Яким я бачу своє майбутнє

Кожен — коваль своєї долі.

Аппій

Кожна людина хоча б раз у житті замислювалася над тим, що на неї чекає. Ка¬жуть, що заглядати у майбутнє означає спокушати долю, але чи так це? Є відмін¬ність між пустопорожніми мріями та ретельно виплеканими планами, які допо¬можуть здійснити ці самі мрії. Але чи не марна це справа — будувати плани, не знаючи, здійсняться вони чи ні? Мабуть-таки не марна, тому що жодні блага не можуть впасти просто з неба, вони обов'язково стають результатом довгої та напо¬легливої праці, яка, у свою чергу, є результатом міркувань та плідних роздумів.

Сплановане життя — це не утопія. Жити відповідно до своїх планів не озна¬чає механічно існувати як робот, це значить поступово, крок за кроком йти до здійснення своїх бажань.

Звичайно, будь-хто хотів би жити за таким принципом: побажав — здійсни¬лося. Щоправда, існує серйозна небезпека: людина не цінує легкої здобичі і не може повною мірою оцінити те, що отримала без зусиль.

Але про таке здійснення бажань не варто навіть говорити, тому що це все одно неможливо. До того ж, потрібно бути обережним зі своїми бажаннями, тому що вони можуть здійснитися.

Тож кращий варіант — це спочатку чітко окреслити перелік бажаного, а по¬тім намагатися втілювати власними зусиллями, «на ходу» коректуючи його від¬повідно до вимог реального світу та нових власних потреб, бо людині притаманно постійно змінюватись та перебувати у русі (звісно, наслідком є зміна наших пріоритетів, іноді дуже непередбачувана).

Одна справа — знати витоки ріки Нілу і план лабіринту, а інша — розуміти суть щастя. (Г. Сковорода)

Яким би не було моє майбутнє, я хочу самостійно творити його та відпові¬дати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в житті, а те, як ми це зробимо.

Звичайно, в майбутньому мені хотілося б плідно працювати, давати користь людям та своїй країні, і сподіваюся, мені це вдасться, тому що я обрав профе¬сію юриста і намагатимуся зробити все, щоб закони України були не тільки на папері, а й діяли у реальному житті.

Щастя особистості поза суспільством неможливе, як неможливе життя рос¬лини, висмикнутої з ґрунту й кинутої в неродючий пісок. (О. Толстой)

Але навіть не самореалізацію у професії я вважаю за головне у житті. Я га¬даю, якщо людина зробить щасливою іншу людину, вона може вважати своє життя не даремно прожитими роками, а вогнищем, яке зігріло когось. Звичай¬но, добробут нації важить багато, а доля Землі, її екологічний стан та політичні негаразди нікого не можуть залишити байдужим. Але не менше важить і щастя в родині, взаєморозуміння з найріднішими людьми. І мені здається, що гармонія у окремій сім'ї (а хотілося б, щоб таких сімей було якомога більше) може спри¬яти тому, що наш світ теж стане гармонійнішим.

Із надією на це я роблю крок у своє майбутнє.