Трагедія сім'ї Катранників (за романом В. Барки «Жовтий князь»)

Голодомор 1932—1933 років...

Це страшні роки в історії Україні. Ми знаємо про це з розповідей наших ба¬бусь, з вивчення історії. Але повністю усвідомити жах тих часів мені допоміг ро¬ман В. Барки «Жовтий князь». Мені дійсно було страшно і боляче читати цей роман.

Трагедія сім'ї Катранників у тому, що вони жили за часів сталінської тота¬літарної системи, яка намагалась за будь-яку ціну вселити страх перед владою в душах селян, змінити в їхньому житті все на інший, гірший, лад. Ходили се¬ляни щонеділі до церкви — а за нової влади — на лекції та агітзбори. Знищили церкви — побудували сільради, вигадали плани хлібозаготівель, щоб залишити селянські сім'ї без хліба, аби селяни йшли на поклони і просили у влади.

В. Барка, характеризуючи радянську владу тих часів та тих, хто її представ¬ляє, порівнює розпорядників-комуністів зі злодіями, бо «злодії тільки краще ві¬зьмуть, а розпорядники — все».

Родина Мирона Катранника уособлює всіх, хто пережив страшні роки голо¬домору і ні за яких умов не втратив людяності, хто зберіг моральні принципи. Народ розуміє, що в Україні панує зло, але нічого зробити не може. Лиш по¬шепки можна поговорити, та й то не з усіма. Бо прийде влада, забере останнє і оголосить тебе ворогом народу.

Члени родини Катранників не можуть дивитися на голодних, безсилих лю¬дей і чим можуть діляться з ними. Горе не обминуло і їх: смерть матері, Мирона, старшого сина, Оленки — болем лягла на серце Дар'ї Олександрівни. Вона праг¬не врятувати хоча б Андрійка, але помирає від голоду і розпачу. Із усієї родини, колись великої і працьовитої, живим залишився лише Андрійко.

Я думаю, що В. Барка залишив малого Андрійка живим, щоб ще раз пере¬конати читача: добро не можна знищити. Все те хороше і добре, чого вчили Андрійка батьки, житиме разом із ним, а він збереже на все життя пам'ять про своїх рідних, які загинули в ті страшні роки, і передасть цю пам'ять своїм дітям. Щоб ніхто ніколи не забував справжньої історії свого народу...