Образ людини-трудівника в повісті “Зачарована Десна” Олександра Довженка
Кіноповість “Зачарована Десна” – це гімн землі й людям праці, що разом зростили і виховали самого письменника. Твір є автобіографічним. Він побудо-ваний на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та сумні, приємні та неприємні сторінки дитинства. Усі вони осяяні світлом домашнього вогнища, враженнями від спілкування з природою та односе¬льцями – чесними трудівни-ками землі. Розкішна природа над красунею Десною, яку сприймав О. Довженко “зачарованими” дитячими очима, тво¬рила його як митця, а батько-мати, хлібо-роби-односельці своїм прикладом виховували справжнього сина України.
Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка най¬більше любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Від того город настіль-ки переповнювався різними рослинами, що “десь серед літа вони вже не вміща-лися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з ти¬ну прямо на вулицю”. Опис багатого городу, на якому росло все, – то пра¬ця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарс¬тву, на городі. У любові до праці вихову-вала своїх дітей. Вона добре знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ мате¬рі майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у праці, у метушні, у клопотах. Про неї автор більше розказує, ніж показує у дії.
Батько письменника – яскраво виписаний образ трудівника богатир¬ської сили і краси. Письменник з гордістю і любов'ю згадував: “Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над Десною на траві. Жарт мовив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість”.
Внутрішній красі батька письменника відповідає зовнішність: “Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку і тяжкі наслідки неписьменності і несвободи”. У праці батько – талановита людина. Він й інших оцінює мірками працьовитості та чеснос¬ті.
Петро Довженко – високоморальна людина, що самовіддано допома¬гає селянам Загребелля під час повені. Невтомно рятував він людей і їхнє майно на Пасху. У цьому випробуванні батько уявляється письменникові справжнім героєм праці, відважною людиною: “Батько сидів з веслом на кормі – веселий ідужий. Він почував себе спаситслсм потопа¬ючих, героєм мореплавателем...”.
Краса і духовна велич батька розкривається у праці (як він вправно працював, скільки землі виорав, скільки хліба накосив, як рятував потопаючих).Тому батька, неосвіченого темного селянина, автор підносить на п'єдестал героя. Серед людей, що трудилися з ранку до ночі, виростав пи¬сьменник. Власне вони формували його ставлення до праці. Тому й обурює¬ться О. Довженко тими, хто місцем відпочинку обирає річку чи озеро, на берегах яких кипить робота.
У “Зачарованій Десні” Довженко подав народне розуміння прекрас¬ного. Для його земляків найвищим критерієм краси є чесна праця. Ось чому так лірично, з повагою і любов'ю змальовує О. Довженко образ діда Семе¬на, свого першого вчителя й порадника. Дід “прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок”, умів розмовляти з кіньми, телятами: з усім живим і “пахнув дід теплою землею і трохи млином”, що й виказує йо¬го селянське коріння, хліборобську працю. А в молоді роки дід чумакував, він письменний “по-церковному”, залюблений у гарне слово і людей. І всі люди для діда добрі.
Люди праці – величні і прекрасні у своєму трудовому таланті, і на¬віть колоритна постать Самійла при виконаній улюбленої роботи – косо¬виці – бачиться письменникові у незвичайному, романтичному ореолі.
Тому найприємнішим, найчарівнішим спогадом дитинства залиши¬лась для посивілого письменника музика клепання коси. Вона означала ра¬дість і втіху праці. Для митця вона – символ і джерело натхнення. З цього приводу він писав: “Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи”.