Олександр Довженко - «душі людської дивний чарівник»

Олександр Довженко! Письменник і кінорежисер, маляр і політик, вели¬кий патріот свого народу і син свого часу. Кого не хвилюють його кінофільми «Арсенал» і «Земля», «Аероград» і «Щорс», «Повість полум'яних літ» і «Мічурін», «Зачарована Десна» і «Поема про море». Всесвітнє значення його талан¬ту незаперечне, бо ще 1958 року на спеціальному конкурсі в Брюселі серед дванадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів названо було й неозвучену ще тоді «Землю» українського режисера. З того часу талановитий митець гор¬до крокує нашою планетою. «Кіно мусить стати високим мистецтвом», — пи¬сав він на початку своєї режисерської біографії і сходив на вершини, як і на¬лежало генію.

Сам він народився на Чернігівщині, на славній придеснянській землі. В сім'ї Довженків, де зростало 14 дітей, від хвороби та пошестей часто хтось помирав. У живих залишилося лише двоє. Сашко немовби увібрав у себе весь талант своїх братів і сестер, щоб прославити свій український рід:

Брати мої, брати мої,

Брати-соловейки,

Чом до мене не ходите

Да щонеділеньки.

Це рядки з улюбленої народної пісні Довженка «Брати мої...», яку співали його батько і мати.

Хто був героєм його творів? І хіба героєм? Це мудрі воїни, трудівники й мис¬лителі. Справжні «аристократи духу». В пеклі Великої Вітчизняної війни з фа¬шистами Довженко-воїн пише полум'яні статті і нариси, творить оповідання і фільми. Вже в перші дні віроломного нападу тільки стаття «До зброї» майже одночасно друкується в 14 виданнях. Вісімнадцять разів дванадцятьма мовами публікується «Ніч перед боєм» тільки одного 1942 року. Вогненне слово митця кличе на захист Вітчизни. Кіноповість «Україна в огні» була написана 1943 року в розпалі війни, але вперше була надрукована за 23 роки, вже після смерті авто¬ра. Саму кіноповість не сприйняв Сталін, і на неї лягло тавро «ворожості» з по¬дальшими найсуворішими наслідками. Олександр Довженко всією своєю твор¬чістю принципово обстоював погляд на людину як на неповторну особистість. Навіть у добу беззастережного панування класових інтересів митець орієнтував¬ся на загальнолюдські закони буття. Звідси і глибоко гуманістична концепція кіноповістей періоду війни, і визначальний для його творів конфлікт між людиною-особистістю та людиною-гвинтиком.

Ця кіноповість — це філософський погляд на людину в умовах війни, кіноповість-трагедія.

Потім була «Повість полум'яних літ». Це був сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться «широкими масами», що зазнали найтяжчих втрат на війні, проте вони не мали ані орденів, ані чинів.

А «Поема про море»! Твір про народження нового моря і його невтомних бу¬дівників. Є в нім і смуток за тими, хто не повернувся з війни, і гіркота за виродків типу Валерія Ролика, і гордість за людей із високими моральними принципами.

А сам Олександр Петрович «любив садити квіти, дерева, які б давали плоди, радість людям. Любив мислити не тільки вдень, а й вночі. Любив у житті м'які кольори — оранжевий, бузковий, блакитний. Усі, крім чорного. Він любив усе живе і ненавидів смерть. Його чарували весни, птиці... Любив трави і тварин. Вони розмовляли у Довженка людською мовою». Так писав про Довженка Ан¬дрій Малишко. Автору «Землі» було важко у житті, але він ніколи не пасував пе¬ред труднощами. Горів сам і запалював інших. У нас виростає нове покоління, виховане на вічному вогні полум'яної душі.

Він міцно любив життя, землю свою, що простяглася від Десни до Карпат.

Немає в живих Олександра Довженка: він відійшов за горизонт вічності. З нами залишилось його слово — Слово любові до України.