Відображення в повісті Івана Франка «Захар Беркут» героїчної боротьби народу Русі в XIII столітті проти татаро-монгольських нападників

Іван Франко був визнаним істориком, цікавився історичним минулим своєї батьківщини, написав багато художніх творів і наукових праць. Найвідомішим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість «Захар Беркут», написана на конкурс, оголошений редакцією журналу «Зоря» (1882), і надрукована в цьому ж журналі 1883 року.

У повісті зображено боротьбу наших пращурів проти монголо-татарської на¬вали на Карпатську Русь 1241 р. У відтворенні історичного минулого письменни¬кові допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема широко відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.

Франко створив художні образи народного проводиря Захара Беркута, його сина Максима, дочки боярина Мирослави, яка перейшла на бік народу, та Тугара Вовка, що зрадив народ і перейшов на бік ворога.

Історично правдиво письменник показав шляхи, якими йшли монгольські орди на руські землі, відобразив події весни 1241 року, згадав битву з ворогами на річці Калці 1224 року. Монгольські орди зображені як ворожа сила, що несла смерть і руїну руським землям. Іван Франко змалював образи ватажків монголь¬ських загарбників Пети й Бурунди. Обидва — сильні люди з владними характе¬рами, але славились неабиякою жорстокістю.

Із огидою описує автор загарбників, порівнюючи їх з хижими звірами, що шукають, кого б пожерти, але з любов'ю розказує про героїчних тухольців на чолі з відважним Захаром Беркутом, в образі якого втілені найкращі риси тру¬дової людини, народна мудрість, воля до боротьби за щастя свого народу. Він із гнівом обрушується на Тугара Вовка, коли той претендує на право володіння Тухольщиною. Сам Беркут, дізнавшись про навалу монголів, виявляє глибоке розуміння небезпеки для Русі Карпатської. Готуючи оборону долини, Захар Бер¬кут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищи¬ти їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення во¬рогів: заманити їх до улоговини, перекрити вихід воді, що затопила улоговину і нападників, які загинули страшною смертю у паніці. Захар своїми руками з катапульти посилає величезний камінь на ворогів, знаючи, що серед них може бути його син. «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю».

Але головним персонажем повісті є народ, образ його уособлений в тухольській громаді. Він сам вирішує свою долю і забезпечує собі свободу та незалеж¬ність. Тому ідея єдності і глибокий патріотизм є провідною думкою цього тво¬ру. Все це зробило повість сучасною та актуальною, а любов до свободи і рідної землі увіковічили її.