Нев'януча природнiсть iнтимної лiрики Iвана Франка
Вона так гарно, сяє так
Святою, чистою красою,
I на лицi ярiє знак
Любовi, щиростi, спокою.
/ I. Франко /
Iван Франко належить до найвидатнiших українських письменникiв дожовтневого перiоду. Iсторiя лiтератури знає небагато письменникiв, чиє життя i творчiсть були б так тiсно пов'язанi з життям народу, так глибоко вiдображали соцiальнi iнтереси трудящих, вiдкривали б рiдному народовi такi широкi горизонти свiтової культури. Ще до навчання у Львiвському унiверситетi, вiн пише вiршi про кохання, бо поет закохався у дочку священика у Лолинi, що у Карпатах. Дiвчинi своєї мрiї присвячував iнтимну лiрику. Писав їй у листi: "Ви, напевно, здогадуєтесь, що Ви єдина муза, котра надихала й надихає мене на перший, так i на другий томик". Деякi вiршi автор знищив, а деякi дав до першої його поетичної збiрки "Баляди й розкази", що була надрукована 1876 року з присвятою "дiвицi Надеждi". "Дiвиця Надежда" - це була Ольга Рошкевич, сестра його шкiльного товариша Славка, у кого Iван Франко гостював удома. Ольга була дiвчиною оригiнальної вроди, глибокого розуму, веселої вдачi, начитана, досконало знала французьку й нiмецьку мови, прекрасно грала на фортепiано. "... Несмiла, як лiлея бiла, з зiтхання й мрiй уткана..." Так змальовує поет образ свого першого кохання у вiршi "Тричi менi являлася любов".
Задушевною щирiстю бринять у вiршах Франка струни особистого болю, i ми спiвпереживаємо з поетом в його зажурi, разом з ним вiдчуваємо "осiннi думи", спостерiгаючи, як "паде додолу листя з деревини, паде невпинно, чутно, сумовито..." Меланхолiя зiв'ялого листя. Воно устеляло алеї львiвських паркiв шелестливим золотом, i брiв ними наш поет i шепотiв вiршi, що їх складав. Так народилася збiрка про зранене серце, нездiйснене бажання, кохання без взаємностi - "Зiв'яле листя". Книжка потаємних, iнтимних пiсень, у яку вкладено "чуття скарб багатий". У нiй Франко увiковiчив свiй iдеал коханої - чистий, далекий, нездiйснений. Високу культуру серця, культуру почуттiв випромiню ють Франковi чарiвливi, iнтимнi струни - вiршi про кохання. Лiрична драма "Зiв'яле листя" вражає читача великою внутрiшньою сконцентрованi стю лiричного чуття незвичайним багатством змiсту, тонкою грою емоцiй. Не випадково ж лiрика "Зiв'ялого листя" привертала й привертає увагу композиторiв. Незаперечним є одне: лiрична драма Iвана Франка "Зiв'яле листя" - це шедевр поетичної майстерностi. Глибокий лiризм проникає в саму композицiю книги. Її пiснi - це три жмутки зiв'ялого листя. Розповiдаючи про муки свого нероздiленого кохання, герой нiби розриває жмуток за жмутком, розкидає зiв'яле листя своїх пiсень, щоб воно, пiдхоплене вiтром, щезло безслiдно.
Таким неоцiненним скарбом є творчiсть, а особливо iнтимна лiрика великого сина українського народу Iвана Франка, який заслужив ви-знання й любов наших сучасникiв. Вiн завжди з нами у щоденному життi, у працi, у хвилинах щастя i радостi, а особливо у часи смутку на душi та у серцi.