Реалізм байок Леоніда Глібова

Найвищого свого розвитку українська байка досягла у XIX столітті у твор¬чості Леоніда Глібова. Українська байка піднеслася на вищий ступінь із виходом у світ збірки «Малороссийские приказки» 1834 року. Відомо 107 байок, написа¬них цим невтомним трудівником, який, за словами Івана Франка, навіть у роки страшного затишку, застою та загального занепаду літературного життя в Укра¬їні не випускав із рук пера.

У байках «Вовк і Ягня», «Вовк і Кіт», «Вовк і Вівчарі» Л. Глібов відтворив безправне становище покріпаченого селянства. З боку поміщиків воно зазнава¬ло нелюдських знущань. Автор критикує суспільство, у якому постійно

...нижчий перед вищим гнеться,

А більший меншого тусає та ще й б'є.

Яскраво змалював байкар руйнування поміщицьких господарств, банкрут¬ство панів у творі «Мірошник». Хома, колись добрий господар, занедбав своє господарство, бо «не гаразд за діло брався». Він не прислухається до порад, самовпевнено відповідає:

— Нехай лиш! Річка — не калюжа;

Води ще стане на весь вік!

Автор у алегоричній формі розкрив паразитизм та марнотратство поміщи¬ків, показав їх жорстокість та нелюдське ставлення до кріпаків: «А за недогарок вони людей і лають, і мордують». Із презирством говорить він про панів: «Вони се так, бач, хазяйнують».

У байці «Ведмідь-пасічник» Л. Глібов висміяв вибори у земство, створивши пародію на царський суд, показавши уміння хижаків пристосовуватися до но¬вих умов.

Своє перо сатирика Л. Глібов спрямовував на паразитизм, лакейство, лице¬мірство, неробство та егоїзм панства. У байці «Цуцик» автор засудив продажних, морально низьких людей, які за недогризену кістку з панського стола готові зра¬дити вірних друзів. Цуцик зверхньо ставиться до Бровка, бо дуже запанів, він байдужий до страждань колишнього товариша.

Леонід Глібов своєю байкарською творчістю «зробив значний крок уперед порівняно зі своїми попередниками і сучасниками», малюючи реальні картини тогочасної дійсності.