Поезія Л. Глібова «Журба» - перлина української лірики

Леонід Глібов любив Чернігівщину, часто приїжджав помилуватися краєви¬дами, поблукати старенькими вулицями, відпочити на березі річки Снов. Під час одного з таких приїздів він замислився над тим, що ще недавно по цій землі ходив Тарас Шевченко, писав, малював, а сьогодні його вже нема. Так народи¬лася поезія «Журба», яка була покладена на музику М. Лисенка і стала улюбле¬ною піснею кількох поколінь «Стоїть гора високая».

У поезії автор описав лагідну, ніжну теплу пору року — літо. Вона так само чудова, як і молодість, та ліричний герой засмучений. Він розуміє, що скоро прийде осінь і нагадає, що щасливі дні промайнули, молодість минула. Від цього болить серденько у героя, тяжко йому на душі:

Як хороше, як весело

На білім світі жить!..

Чого ж у мене серденько

І мліє, і болить?

А болить воно від усвідомлення, що природа змінна, але вічна. Пройдуть хо¬лодні осінні дощі, прошумлять снігові заметілі і знову землю уквітчає зеленню та квітами весна. Життя ж людини скороминуче, до неї ніколи не повернеться юність, ніколи їй більше не пережити щастя молодості, ніколи не зустрітися з дитинством.

Ой річечко, голубонько!

Як хвилечки твої —

Пробігли дні щасливії

І радості мої!

До тебе, моя річечко,

Ще вернеться весна;

А молодість... не вернеться —

Не вернеться вона!..

Поезія «Журба» — це свідчення не тільки великого ліричного таланту Леоні¬да Глібова, а й патріотизму, мудрості, глибокого знання українських народних образів-символів. У цій поезії є і верба — символ весни і самої України, і гора — символ висоти людського духу, і річку, яка символізує плинність часу, початок і кінець людського життя. «Журба» витримана Глібовим у стилі народної пісні. І змістом, і духом вона близька до народного мелосу. «Завдяки глибокій життє¬вості, яскравій емоційній виразності, винятковій мелодійності звучання, — пи¬сав Б. Деркач, — вона за життя поета стала народною піснею».