Символічність назви роману Олеся Гончара «Собор»

Олесь Гончар — свідомий та мислячий син свого народу, а тому і активний учасник його живої історії, пам'ятаючи, що історія — «...це не тільки сива ми¬нувшина, а й суперечлива, сповнена драматизму сучасність і що цю історію ни¬нішнього дня маємо творити вдумливо, з відповідальністю перед майбутніми поколіннями».

Опублікований уперше 1968 року «Собор» своїм публіцистичним, пристрас¬ним пафосом закликав читачів замислитися над значенням духовних начал у людському житті, історичної пам'яті, культурної спадщини народу. В той же час роман привертав увагу до таких серйозних негативних явищ у нашому жит¬ті, як бездуховність, моральне браконьєрство, бюрократизм. «Собор» — це ро¬ман запитань, шукати відповіді на які письменник і закликає читачів. Як бути справжнім? Чи збагачується духовно сучасна людина? Як жити, щоб не втрати¬ти собори своїх душ? Хоче автор дізнатися, звідки у деяких сучасників невміння поважати свій народ, любити своїх близьких, чому зник дух вольності й патріо¬тизму, що був властивий борцям за свободу й щастя українського народу.

У «Соборі» є кілька образних явищ, що виростають до рівня символу. Це мо¬нумент Титану, урочище Скарбне і, звичайно ж, козацький собор, збудований козаками після розгрому Січі. Але собор водночас є і втіленням високого духу народного. Собор постає у романі як диво довершеності народної архітектури, як пам'ятка історичного минулого народу. У романі собор став епіцентром кон¬флікту між людьми, між духовністю і бездуховністю.

Про що б не писав Олесь Гончар, він бачить собор передусім як велич духу, як мірило совісті, як докір недбальцям і користолюбцям. В уяві Миколи Баглая собор постає в одному ряду з нерукотворними цінностями, бо хлопець вважав, що є в соборі вільний дух, любов, нескореність. А це ті людські риси характеру, без яких не можна зберегти, неможливо збудувати державу, стати вільною і не¬залежною країною. Недаремно, письменник закликає берегти собори своїх душ. Такі, як брати Баглаї, Ізот Лобода, бережуть їх, не дозволяють їх нівечити.

Вважаю, що роман «Собор» — це заповіт нам, сучасникам, цінувати красу, бути духовно багатими і щедрими на добрі вчинки.