Моє розуміння заклику автора роману «Собор». «Собори своїх душ бережіть, друзі... Собори душ!..»

Твір Олеся Гончара, за висловом Григора Тютюнника, — «орлиний, соко¬линий» роман, у якому автор порушив такі серйозні проблеми, як духовне бра¬коньєрство, збереження природи і людської особистості, мови і культури, люд¬ської історичної пам'яті.

Герої роману поділені на дві групи. До першої належать люди, які живуть за законами правди, у злагоді з природою та собою. Це студент Микола і його старший брат Іван Баглай, заслужений металург Ізот Лобода і дівчина-сирота Єлька, дід Ягор Катратий і вчитель Хома Романович. Усі ті люди живуть чесною працею, не сприймають нічого потворного. Микола у вільний час готує крес¬лення, щоб врятувати селище від шлаків заводських труб. Він турбується про своїх рідних, мріє про велике кохання, думає про красу людських стосунків. Дід Нечуйвітер, щоб зберегти плавні, став грозою браконьєрів. Він збирає цілюще зілля, лікує хворих. Усіх людей поділяє на майстрів і браконьєрів, бо в світі «той мурує, той руйнує». За щастя інших щиро радіє Ізот Лобода, який усе життя да¬вав людям тільки добро. Він впевнений: «Хто посадить дерево — того й внуки згадають. Хто зламає — того й діти проклянуть».

Ось такі вони, жителі Зачіплянки, які ведуть боротьбу за збереження ко¬зацького собору. «Німа музика його округлих, гармонійно поєднаних бань, на¬ростаючих ярусів, його співучих ліній» викликають почуття святості у людини, гідності й гордості за своє минуле. Микола, милуючись собором, часом задуму¬вався: «А в чому ж твоя душа увічнить себе?» Собор у романі є символом незнищенності людського духу, символом краси і величі народу.

До другої групи належать хапуги і кар'єристи, батькопродавці і браконьєри. Збірним образом нікчемних висуванців є Володька Лобода. Ця людина не має нічого святого в душі, у нього відсутній духовний зв'язок із народом, навіть рід¬ного батька він відправляє у притулок для старих. Саме такі людці змогли вдер¬тися до собору, вчинити там дику оргію, а потім завдати кілька ножових ран Миколі, який хотів зупинити це безчинство. Це про них сказав учитель Хома Романович: «Оце ті, що без соборів у душі... А він, як той біблейський юнак, що вигнав осквернителів храму».

Кожна сторінка роману ніби говорить: «Бережіть собори душ наших», — за¬кликаючи жити болями і радощами своєї країни, не кривити душею, не пере¬ступати через свою совість. Вважаю, що кожен повинен берегти це в своїй душі, щоб ми змогли збудувати свою державу, постати в світі як незалежний народ.