Історичні події на Запорозькій Січі за кошового отамана Івана Сулини (А. Кащенко «Над Кодацьким порогом»)
«Козак» у перекладі з татарської значить «вільний чоловік», «неустрашимий вояк». Козаки безстрашно охороняли наші землі від турків і татар, боронили Україну від ворожих переслідувань, хотіли, щоб народ наш мав свою державу і свободу. Були часи, коли польська шляхта панувала в Україні, впроваджувала порядки, які були тоді у Польщі та Європі. Важко було усім жителям україн¬ським, бо найбільші права і привілеї мала польська шляхта: вона мала багато зе¬мель, окремий суд, сплачувала малі податки. Польське духовенство також мало усякі права і привілеї. Найгірше жилося селянам, або «хлопам», як їх тоді нази¬вали. Вони не мали жодних прав, не мали свободи, мусили працювати на пан¬щині, та ще й були биті за будь-яку провину.
Але як же народ оборонявся? Прості люди втікали до Запорозької Січі. 1635 року гетьман Конецпольський хотів ослабити силу Запорозької Січі і тому над Дніпром вибудував твердиню Кодак. А на ній стояли охоронці, які не пустили запорожців з Січі в Україну і нікого з України на Січ. Цього часу кошовим отаманом став хоробрий Іван Сулима, який воював із турками на Чорному морі і навіть перепливав Середземне море аж до Риму. Почувши про Кодак, він повернувся із походу, зібрав велике військо козацьке, напав на твердиню і зруй¬нував її. Тоді польська шляхта на чолі з Конецпольським зібрала близько двох тисяч реєстрових, козаків, які підступом узяли Січ, повбивали вірних козаків-запорожців, а Судиму зв'язали й віддали полякам. Судиму було покарано у Вар¬шаві 1637 року.
Андріан Кащенко дуже часто звертався до історичної тематики, з увагою вивчав старі документи, які свідчили про героїчне минуле нашої України. Тема Запорозької Січі хвилювала автора дуже давно: славнозвісні гетьмани, отамани проходять перед нашими очима в його нарисах, повістях, оповіданнях. Одним із таких творів є оповідання «Над Кодацьким порогом». Саме в ньому автор зна¬йомить нас із легендарним Іваном Судимою, який боровся за свою Україну, ви¬ступав проти польського ярма. Письменник зміг цікаво описати події того часу. Детально зобразив зовнішність козацького ватажка: «Засмолене вітрами обличчя з великими блискучими очима та пишними над ними бровами одбивало завзят¬тям...» Козаки поважали свого товариша за хоробрість, мужність, вміння доби¬ватися правди попри все. Іван Сулима зображений справжнім патріотом, рідним сином неньки України, який ніколи нікому не дасть скривдити її. Воював муж¬ньо сам, умів повести за собою в бій інших: «Підемо за мною Чорним морем погуляти та запалимо люльки аж у Азові турецькому!»
Коли кошового отамана зрадили і вирішили стратити, Іван Сулима не боявся смерті, не благав пощади: «Не страхався смерті славний козак, але нудьга, мов гадюка, обмотала йому серце...» Мав надію герой на те, що колись розбрат між українцями закінчиться, забудеться зрада, настане мир в славній Україні. І вже за дванадцять років козаки повстали за свою волю, за свої права, за правду, якої так довго не могли знайти. Історія завжди пам'ятатиме своїх славних синів!