І ти, найкраща жінко, героїчна, прекрасна Ольго! Життя і доля Ольги Кобилянської
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася на півдні Буковини, в сім'ї дріб¬ного урядовця. Батько — Юліан Якович — був доброю людиною, заступався за селян. Мати — Марія Вернер — займалася вихованням дітей, наповнювала дім ласкою і турботою. Невеликих статків сім'ї вистачало лише на те, щоб забезпе¬чити родину найнеобхіднішим. Учитися могли тільки сини, про освіту доньок годі було й думати. Ольга, яка закінчила тільки чотири класи, все життя відчува¬ла брак систематичної освіти і вчилася самотужки, багато читала, знайомилася із видатними творами світової літератури.
Офіційною мовою на Буковині була німецька, але батько, рід якого похо¬див з Наддніпрянщині, назавжди зберіг любов до рідного слова і передав її сво¬їм дітям.
Шукаючи відповідей на багато хвилюючих питань, Ольга звертається до ху¬дожньої літератури, до книг на природничі і філософські теми. Вона намагаєть¬ся будь-що вирватися з міщанського оточення маленького містечка, відмежува¬тися від провінційності у думках і поглядах. її цікавить жіночий рух, хвилюють соціальні зміни у суспільстві. Письменниця часто бувала в гуцульських селах, дружила з селянами, співчувала жінкам, які несли на своїх плечах подвійний тягар, і намагалася хоч якось полегшити їхню долю. Разом із М. Матковською вона в Чернівцях організувала «Товариство руських женщин на Буковині», де дівчатка з простих сімей вчилися шити, читати, писати, вивчали шкільні пред¬мети. Та з часом письменниця розуміє, що її боротьба за рівність між чоловіка¬ми і жінками повинна розгортатися на іншому рівні, і Ольга Кобилянська пише низку творів, у центрі яких — непрості жіночі долі. Ці твори не залишилися не¬поміченими. Та найбільше письменниця цінувала думку Лесі Українки, яка за¬ступалася за неї перед критиками, що звинувачували Кобилянську у шовінізмі, дорікали «Німеччиною», називали чужою, екзотичною квіткою.
У 40 років Ольга Кобилянська дуже захворіла. її частково паралізувало, і хоча потім вона дещо поправила своє здоров'я на німецьких і чеських курортах, та хвороба так і не відпустила її. Життя ускладнювалося тим, що коштів на ліку¬вання не вистачало, батьки померли, а дім був переповнений людьми. В Ольги оселилася овдовіла старша сестра з донькою і одинокий брат, жили чужі дівчата. Усі від письменниці чекали на нові твори, але у листі до поетеси Христі Алчевської Ольга зізнавалася, що в неї нема у житті спокою і тиші, а тому «поет в мені зложив крила і поволі завмирає. Через те і я мовчу. Ви знаєте, моє життя ніколи не було веселим, але тепер воно доходить до кульмінаційного пункту...»
У роки Першої світової війни, коли Україна стала ареною боротьби імперій за панування, Ольга Кобилянська пережила дві чи не найстрашніші свої зими, коли часто-густо не мала шматка хліба і не знала, як його здобути. Іноді до неї доходили посилки від Христі Алчевської, яка намагалася хоч чимось допомог¬ти подрузі.
Здоров'я Кобилянської з кожним роком дедалі погіршується. Та більше, ніж слабкість, її пригнічують якісь незрозумілі чутки навколо її імені. Різні політичні партії, літературні угруповання намагаються залучити її до своїх лав. Але пись¬менниця дає гідну відсіч тим, хто спекулює її ім'ям.
Похилий вік, важка хвороба, що прикувала Ольгу Кобилянську до ліжка, не дали їй змоги евакуюватися кудись подалі, коли фашисти захопили її рідний край. У 1942 році на 79-му році письменниці не стало.
У багатьох творах Ольги Кобилянської головні героїні протистоять обстави¬нам, борються і перемагають. Такою ж була і вона — одна з найталановитіших письменниць України.