Чи виправдовуєте ви заміжжя Олени Ляуфлер? (за повістю О. Кобилянської «Людина»)
Ольга Кобилянська у повісті «Людина» показує важку і, як на той час, без¬перспективну боротьбу за своє право бути людиною. Сама письменниця деякий час захоплювалася так званим жіночим рухом. Вона мріяла про звільнення жін¬ки від кайданів соціального і побутового рабства, закликала жіноцтво бороти¬ся за свою людську гідність, здобувати освіту, бути здатними «стати на власних ногах у житті, щоб могти стати гординею наших батьків, братів, мужів і стати підпорою нашому народові, підвалиною нашої нації, і щоб вона могла слави¬тись своїм жіноцтвом, як своїм найкращим цвітом». І хоча письменниця розча¬рувалася обмеженим характером цього руху, та ідея емансипації продовжувала її хвилювати.
Олена Ляуфлер, головна героїня повісті «Людина», намагається вирватися із міщанського оточення. Незважаючи на обурення матері, вона читає наукові й художні книжки, проповідує новітні теорії, прагне рівноправності у всьому між чоловіком і жінкою. Вона не розглядає одруження як можливість утверди¬ти себе в житті, намагається самотужки вибратися із злиднів, які раптово об¬сіли сім'ю. Для Олени найбільшим щастям у житті було кохання до Стефана Лієвича, який вчився за кордоном, підтримував і поділяв погляди Олени. Але несподівана смерть коханого розбиває мрії дівчини, руйнує її світ. Перед Оле¬ною постав вибір: або самій боротися з життєвими обставинами, або одружи¬тися із нелюбом, який має стати для неї опорою в житті. Героїня обирає дру¬ге, адже вона бачить, як важко самотній жінці утвердитися, зберегти повагу до себе. Вона розуміє, що якщо залишиться сама, то втратить подруг, які мати¬муть чоловіків, дітей, буде зневажена і незахишена від поговору, злих або жа¬лісних поглядів.
Мені здається, що Олена вчинила правильно, вирішивши взяти шлюб без любові, а за розрахунком. Тим більше, що її майбутній чоловік — лісничий Фельс — зовні приємний, фізично здоровий, добрий, має стабільну роботу. Від¬чувається, що він турбуватиметься про свою сім'ю, любитиме дружину і дітей. І йому, а не Олені, треба було б добре подумати, перш ніж одружуватися із па¬нянкою, де батько — п'яниця, брат — ледар, мати — зарозуміла й обмежена жінка, сестра недоброзичлива, а сама наречена, тільки почувши в коридорі його кроки, у своїй кімнаті «ридала нервово-судорожним плачем». Важко буде цьо¬му молодому подружжю все життя прожити разом, тому що на любов Фельса Олена може відповісти тільки зневагою, адже він «дуже ограничений». І добре, якщо вона швидко зміниться, відчує потребу турбуватися про чоловіка, розвива¬ти його духовність, навчить думати, читати розумні книжки, говорити правильні речі. А поки що їй самій дещо бракує розуму і терпіння хоча б зачекати деякий час після смерті коханого: а якщо Стефан Лієвич був не останнім чоловіком в світі, якого можна було б покохати?
Трагедія Олени Ляуфлер не в тому, що вона втратила кохання. Мені здаєть¬ся, що причина в ній самій, у її небажанні зрозуміти інших людей, з повагою ставитися до їхнього світогляду, бути терплячою і терпимою.