Драма «нерівні душ» Марусі Чурай і Гриця Бобренка (за романом Ліни Костенко «Маруся Чурай»)

«Маруся Чурай» — не тільки епопея, а й трагедія страждання самотньої та¬лановитої людини з народу. Про це свідчить усе життя героїні, її спроба покін¬чити життя самогубством:

Я ж хотіла не себе втопити,

Я ж хотіла утопити біль.

Ліна Костенко з особливою любов'ю змальовує образ Марусі. Це красива ді¬вчина, добра, щира, наділена талантом. її щиро кохав Іван Іскра, але серце Ма¬русі належало Грицеві Бобренку. Він був вродливим парубком і справним ко¬заком, але слабовільним і безхарактерним. Гриць перебував під впливом своєї матері, котра не хотіла нічого знати про одруження сина з Марусею.

Ідеалом кохання для Марусі є подружнє життя її батьків, яких доля звела «наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі». Чурай, на відміну від Гри¬ця, не сушив собі голови земельними наділами та великими грішми, а «побачив свою долю, — ось ти, ось я, тепер нас буде двоє». Такою ж безоглядною і силь¬ною була й Марусина любов до Гриця. Трагедія дівчини в тому, що її велике по¬чуття поглинула трясовина міщанина:

Моя любов чолом сягала неба,

а Гриць ходив ногами по землі.

Маруся не звинувачує Гриця за зраду, а карає себе через те, що не побачи¬ла раніше, що вони нерівня з Грицем по духу, а «нерівня душ — це гірш, ніж майна!»

Маруся, справжній митець, наділена даром глибше і гостріше за інших відчу¬вати світ, перейматися стражданнями і радощами людей. Вона щира, довірлива й беззахисна. Недаремно ж і про зраду Гриця вона дізнається останньою. Дівчи¬на зі своїм етичним максималізмом стоїть над житейські труднощі, вона вища за дрібні амбіції, заздрощі, прагматичний розрахунок. На відміну від Гриця, її не лякають матеріальні нестатки. При всій своїй безпосередності Маруся мудра і добре бачить людські вади. Вона намагається зрозуміти і навіть виправдати не¬гідні вчинки людей, не бере на себе права засуджувати їх. Зате себе судить як¬найсуворіше. Не може подарувати собі, що так пізно розгледіла Гриця. Врод¬ливий юнак, що «щирими очима дивився приязно на світ», лицар, що хоробро бився проти ворогів за свободу і незалежність країни виявився дрібним присто¬суванцем, лицеміром і зрадником.

Марусине кохання виросло з повноти душі, а коли урвалось, спалило їй душу. І дівчина навіть робить спробу накласти на себе руки.

Мистецтво, як і кохання, виростає тільки на ґрунті абсолютної щирості і по¬вноти почуттів, розтоптане ж зрадою кохання уже не відродиться. Вона прагне зрозуміти Гриця і його матір, однак не може ані виправдати, ані прийняти такої моралі, де люди йдуть на компроміси із совістю.

Коли із каяттям Гриць повертається до Марусі, вона відповідає:

Іди до неї. Будеш між панами.

А я за тебе, Грицю, не піду.

Це ж цілий вік стоятиме між нами.

А з чого ж, Грицю, пісню я складу?