Близькі мотиви творчості Ліни Костенко і Лесі Українки

«Мистецтво — це людська діяльність, яка полягає в тому, що одна людина певними зовнішніми знаками свідомо передає іншим пережиті нею почуття, а інші люди заражаються цими почуттями і переживають їх». Чим же заражає по¬етичне мистецтво Ліни Костенко та Лесі Українки? Перш за все щирістю висло¬ву, емоційністю, красою слова. Вражає також різноманітність тем та близькість мотивів у творчості цих двох жінок — великих українських поетес.

Талант і Лесі Українки, і Ліни Костенко розкрився насамперед у високоху¬дожньому звучанні національної ідеї, гарячій любові до рідного краю.

У своїх творах поетеси порушували проблему, що хвилювала митців усіх на¬родів: роль поета у житті суспільства. Читаючи вірші з «Мандрівок серця» Ліни Костенко складається враження, що з одної вершини дивляться на світ обидві поетеси, і моральні виміри і оцінки подій в них дуже подібні.

Я на гору круту камя'ную

Буду камінь важкий підіймать.

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать, —

цей вірш Лесі Українки перегукується не тільки з провідним «Я — жниця поден¬на», а й з усім уявленням Ліни Костенко про високий обов'язок поезії. «Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє», — саме ці слова Лесі Укра¬їнки взяла Ліна Костенко за епіграф до свого вірша «Біль єдиної зброї», при¬святивши себе суворій музі поезії, якій потрібно віддати всю душу без останку і згоріти у власному полум'ї.

У збірці «Неповторність» Ліна Костенко порушує болюче питання сучаснос¬ті — збереження рідної землі. Для поетеси ліс, немов жива людина («Цей ліс живий. У нього добрі очі») і рідна сестра. Таким же повнокровним життям живе природа у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Природа тут бере активну участь у розвитку сюжету, допомагає героям у розкритті їх характерів, стосунків, переживань. Вона виступає у творах поетес як найвища краса і гармонія.

Дуже близькі мотиви творчості цих сильних духом, але з такою ніжною і лі¬ричною душею жінок, які за життя зазнали утисків з боку влади. Тільки пере-могли-таки вони.

Ну що ж, нехай,

Я сильна, навіть зла.

Я знаю: слабкість —

Це одна з диверсій,

А я ще в диверсантах не була, —

пише Ліна Костенко. А здалини запитує нас Леся Українка: «Хто вам сказав, що я слабка?»

Я пишаюся тим, що в українській літературі кінця XIX — початку XX сто¬ліття визначною постаттю була жінка-поетеса Леся Українка, а в літературі су¬часній, як доводять літературознавці, такою постаттю є Ліна Костенко. Усім би нам прихилитися до їхньої поезії, серцем відчути вірші, і світ тоді, безумовно, стане добрішим.