Проблема українізації у драмі Миколи Куліша "Мина Мазайло"
Драма "Мина Мазайло", що була написана у буремні і хвилюючі роки післяреволюційного економічного і куль¬турного відродження України, — надзвичайно актуальний твір для нашого народу, оновленого подіями національного пробудження. Невмолимий прес економічних проблем ви¬чавлює з наших ослаблених тоталітаризмом душ усі сили і замулює щедрі витоки національних поривань, які напува¬ють цілющою джерелицею наш дух. Наша свідомість мізерніє. У відчаї чіпляємось за старі догми й ідеї, намага¬ючись зберегти отой болотяний спокій, і не відчуваємо, що там — лише бездиханність склепів. Тож повернімось до со¬нця, до святості, до рідних витоків! Лишаймо, як одяг, з якого виросли, панцирі бездуховності і безнародноогі, шмаття міщанської свідомості!
Чи це унікальність нашої історії, чи невблаганна зако¬номірність, чи письменницький геній, але драма "Мина Мазайло" цією своєю сутністю кричить і звертається саме до нас, сучасників, засуджуючи філістерську обмеженість нашого українського міщанства. Темою твору є ставлення шовіністичного і патріотичного таборів до проблеми ук¬раїнізації в період непу, що так нагадує сьогодення.
Головний герой твору Мина Мазайло з комічною цілеспрямованістю намагається змінити своє прізвище на більш благозвучне, на його думку, російське. Ця нервова і якась надзвичайно пересічна людина — суцільний національний нігіліст, який, безмежно ненавидячи свій на¬род, переростає в монстра* Рішення змінити прізвище вик¬ликає неоднозначну реакцію в сім'ї Мазайлів: до розв'язання пекучої проблеми залучаються близькі і далекі родичі. Непримиренну позицію на захист рідного прізвища займає Мокій — син Мини. Він винятковий українофіл, хоча, на мою думку, деяка "заземленність" власне на пи¬таннях рідної мови і культури робить цей образ однобоким. Але це — виклик суспільству, яке в національних питан¬нях дуже часто чинить несправедливо. Психологічно зла¬мати Мокія намагається тьотя Мотя, яку терміново викли¬кають з Курська, її відверто расистська платформа грун¬тується на великодержавницьких шовіністичних твердженнях, які викликають відразу своєю непробудною темрявою й ідейною обмеженістю. Гострота гротескно за¬барвлених конфліктів і сутичок наростає. Мина дома¬гається зміни прізвища на милозвучне Мазєнін, хоча явно його ідея зазнає поразки через свою вбогість на фоні без¬межжя національного поклику свідомості Мокія і його од¬нодумців.
Та досить несподівано виявляється розв'язка Мину, який вважав своє українське прізвище перепоною на шля¬ху до блискучої кар'єри, звільняють з роботи за 4< система¬тичний опір українізації". Українська ідея перемогла. Але вражає те, що реальна перемога забезпечується чинов¬ницькою директивою. Невже через директиви може утвер¬дитися національна ідея? Дядько Тарас, націоналіст І од¬нодумець Мокія, робить несподіваний і парадоксальний висновок, що українізація — це спосіб виявити національне свідомих, а потім їх знищити. Дійсно, історія потім "грала" за цим сценарієм під керівництвом "вели¬кого" режисера Сталіна.
Тож хай перемога національної ідеї не залежить від по¬станов, указів і директив. Впускаймо її в свою душу, свій розум, своє життя без примусів! Тільки тоді вона щедро обдарує наш народ своїм теплом і святістю.