Народні обряди в повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся»

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко — фундатор нової української прози — прагнув правдиво відображати дійсність, прагнув народності у сво¬їх творах, національної самобутності. Його заслужено називають знавцем на¬родних звичаїв та обрядів, які письменник яскраво та правдиво описав у сво¬їх творах.

Сентиментальні і зворушливі життєві історії, які стали основою повістей і п'єс митця, поєднуються з реальним зображенням побуту, звичаїв, обрядів укра¬їнського села (сватання, весілля, похорону). Своїх героїв Г. Квітка-Основ'янен¬ко шукав серед простих людей, а широке використання побутового матеріалу надавало творам національного колориту. Мабуть, тому і назвав В. Бєлінський головним героєм п'єс митця Україну з її поетичною природою та, звичаями.

Повість «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка — це історія ідеалістичного ко¬хання простих людей, які зуміли подолати труднощі на своєму шляху, але трагіч¬на смерть Марусі, а згодом і Василя, перекреслила їхні долі. Оскільки в повісті йдеться про кохання і смерть, то й обряди, які детально описав письменник, — це обряди сватання, весілля, похорону.

Повість «Маруся» вражає етнографічно-точним описом народних звичаїв, побуту селян. Це насамперед стосується весілля, на якому познайомилися Ма¬руся й Василь. І дружки, і бояри, і старости, котрі діють на сторінках повісті, — це образи, які автор взяв із реального життя. А мова їх пересипана народно¬поетичними висловами: приказками, прислів'ями, порівняннями: «Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе; я сього тобі зроду не скажу, щоб ти не посміявся надо мною...» Так говорила Маруся до Ва¬силя, а той відповідав: «Марусенько, моя лебідочко, зірочко моя, рибочко, пе¬репілочко!» Ці щирі слова закоханих зворушують читача, від них теплішає на душі. Письменник звертає нашу увагу на те, що прості люди здатні на високі почуття.

Сватання Марусі й Василя — ще один із обрядів, який детально відтворює цю українську традицію напередодні весілля: перед дверима тричі стукнуло по три рази, господарі запалили свічку, на стіл поставили хліб. А тоді проговорив Наум традиційні слова: «Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи». Обряд сватання витриманий письменником у дусі народнопоетичної творчості відповідно до традиції.

Не можуть залишити байдужими читача плачі-голосіння батьків за дочкою, яка вмирає. Розчулений читач ніколи не зможе забути історію кохання Мару¬сі й Василя.

Отже, Г. Квітка-Основ'яненко зумів правдиво й реально відтворити побут, традиції і звичаї простих людей, показати, що й вони здатні на глибокі й силь¬ні почуття.