Євген Маланюк про творчість Кобзаря (вірш «Шевченко»)

Євген Маланюк вважав за свого учителя Тараса Шевченка. З великою пова¬гою і любов'ю схиляв він голову перед талантом великого Кобзаря.

Своєму вчителю і натхненнику Маланюк присвятив поезію «Шевченко», що увійшла до збірки «Земля і залізо». У вірші автор роздумує над сутністю творчос¬ті Шевченка, увиразнює його як геніальну особистість, як національного про¬рока, поета національної ідеї.

Не поет — бо це ж до болю мало,

Не трибун — бо це лиш рупор мас,

І вже менш за все — «Кобзар Тарас»

Він, ким зайнялось і запалало.

Тарас Шевченко для України — це пророк, який своїм життям і своєю твор¬чістю показав шлях до майбутнього, який боровся за краще життя для свого на¬роду. Є. Маланюк наголошує, що Кобзар для нас, українців, це:

Скоріше — бунт буйних майбутніх рас,

Полум'я, на котрім тьма розстала,

Вибух крові, що зарокотала

Карою за довгу ніч образ.

Шевченко — це і «вибух крові», і «лютий зір прозрілого раба», і «Гонта, що синів свяченим ріже». І в той же час — втілення властивої українцям лагіднос¬ті і ліричності:

А ось поруч — усміх, ласка, мати

І садок вишневий коло хати.

Маланюк показує народові могутнього і вольового Шевченка, навколо якого гуртуються люди, бо йде від нього енергія добра і любові.

Вірш Є. Маланюка «Шевченко» вражає надзвичайною майстерністю автора у відтворенні широкого спектра поезій Тараса Шевченка, його вмінням зазир¬нути в обурену душу народу в часи відчаю та помсти і в лагідну та добру годину миру і спокою.

Поезія «Шевченко» була написана 1930 року, коли Маланюк зрозумів про неможливість повернення на батьківщину і весь свій запал, усю силу таланту спрямував на те, щоб розбудити українців, примусити їх згадати своє славне іс¬торичне минуле, піднятися на боротьбу і скинути ненависне ярмо неволі. І в цьому дуже схожі великий Кобзар і поет-емігрант. Дослідники-літературознавці вважають, що «вулканічний темперамент» Маланюка якщо й поступався ко¬мусь, то тільки Т. Шевченкові.