Проблеми добра і зла у романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Твір відомого українського письменника Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» багатопроблемний. І однією із найбільш важливих проблем, які порушує автор твору, є проблема добра і зла. Виходячи з позицій народної мора¬лі, якої дотримувався, до речі, і письменник, якою керуємося і ми, добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Народне прислів'я стверджує: зробив добро — не кайся, зробив зло — зла й сподівайся.

Саме зла, а не добра більше зазнав у своєму житті головний герой твору Чіп¬ка Варениченко. І «віддячив» громаді тим самим — злом і навіть іще більшим. Із довірою, відкритим, щирим серцем входив Чіпка у людський світ і одразу ж наштовхнувся на образу й глузування. «Байстрюк», — вигукують услід Чіпці та сміються з нього і малі, і дорослі. Але чим же завинив Чіпка перед громадою? Тим, що батько його був двожоном, людиною з темним минулим? Але ж ми не можемо обирати собі батьків, як не можемо і не повинні відповідати за їхні провини. Та цього не хоче визнати сільська громада. Тут найперше визнають честь, тому спочатку й питають людину, чи чесного вона роду? Саме цим і не міг похвалитися Чіпка. Із несправедливістю і злом він зустрівся дуже рано: на вулиці діти не приймають його до гурту, обзивають і ображають. У добру, враз¬ливу душу хлопчика закрадається озлоблення. Хлопець був приречений на самот¬ність. А самотність — страшна річ. Людей, які прихильно ставилися до нього було обмаль: баба Оришка, дід Улас, Грицько. Навіть рідна мати, вічно заклопо¬тана, уся в роботі, не могла приділити належної уваги синові, і, стомлена, час¬то гримала на нього. Під впливом людей, оточення, тяжкого життя Чіпка почи¬нає переконуватись, що скрізь панує неправда і насильство однієї людини над іншою. Все це і викликало у нього прагнення боротьби. «І росло лихо в його серці і виросло до гарячої відплати, котра не знала ні впину, ні заборони». По¬чуття ненависті загострюється тоді, коли Бородай вигнав Чіпку зі свого двору. Зіткнувся Чіпка з жорстокою соціальною несправедливістю і тоді, коли в нього обманом відібрали землю. Не зміг він домогтися правди в суді. «Скрізь неправ¬да... Скрізь, — шепотів він. — Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда. Ска¬зано — великий світ, та нема де дітися. Коли б можна, увесь би цей світ випо¬лов, а виростив новий... Тоді б, може, і правда настала».

Та нема її, цієї правди. Озлоблений, Чіпка починає протестувати, бешкету¬вати, пиячити. Зближується із лихим товариством. І вважає, що розбійництво — це засіб боротьби проти гноблення і насильства. Одружившись з Галею, Чіпка відцурався розбійницького товариства, став добрим і дбайливим господарем. Його починають поважати в громаді, обирають земським «гласним». Але чинов¬ники все зробили для того, щоб усунути селянського посланця із земства. Знову перемагає неправда. Чіпка оздоблюється, підбурює до виступу селян. І врешті-решт знову стає на ганебний шлях: починає грабувати, мститися, карати невин¬них і винуватих, доходить навіть до вбивства...

Від народження в людину закладено все — і добро, і зло. Але якщо життя зруйнує духовні цінності (а саме так сталося із Чіпкою), то переможе зло. А далі і до трагедії недалеко.

Так людська несправедливість, зло привели Чіпку до морального занепаду, хоча не можна не визнати й провини самого героя. Зло, отже, не може породи¬ти добро, але може спричинити ще більше, непоправне лихо.

Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він вчить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині.