Чого навчає гіркий досвід Чіпки Варениченка?
Із великим напруженням прочитала нещодавно відомий роман Панаса Мир¬ного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». До глибини душі вразила мене трагедія Чіпки — головного героя твору. З перших сторінок роману письменник доклад¬но змальовує привабливу зовнішність Чіпки, його внутрішні якості. Уже пор¬третна характеристика героя, такі виразні деталі, як «гострі очі», «бистрий як блискавка погляд», виявляє основні риси вдачі Чіпки: сильну волю, рішучість і безстрашність у здійсненні своїх намірів. «Ним світилася якась незвичайна смі¬ливість і духовна міць, разом із якоюсь хижою тугою». І ці риси характеру героя розкриваються в дії, в гострому соціальному конфлікті з конкретними носіями соціального зла.
Чіпка — людина глибокої душі, критичного розуму і дуже сміливої вдачі. Не¬нависть до панів і царської влади стає основною рисою характеру героя, пафо¬сом його боротьби. Нові події посилюють і розпалюють це почуття.
Ледве Чіпка став на ноги, вибившись із наймитів і злиднів, у нього незакон¬но відбирають землю. Розуміючи, що без землі «нема життя, нема волі», Чіпка рішуче починає боротьбу за неї проти волосної влади, несправедливого рішення суду, проти сутяжників і хабарників. Але, зустрівшись віч-на-віч із силою со¬ціальної кривди, обману, здирства, він зазнає поразки. Його серце запалилось обуренням і гнівом. Чіпка не може примиритись з такою дійсністю, протестує. Приставши до ватаги розбишак і злодіїв, він починає пиячити, грабувати. Але в цей час він ще не загинув остаточно. Незважаючи на складні життєві обстави¬ни, він залишається непримиренним до неправди і всякої кривди. Бере активну участь у масовому антикріпосницькому бунті, намагаючись організувати відсіч каральному загонові, який прийшов утихомирювати селян. Солдати жорстоко побили його. «Довго борсався Чіпка. Ще довше його били. Ні крикнув, ні за¬стогнав. Устав — наче з хреста знятий». А вдома охопила його нелюдська лють: «Серце в його вило; душа палала». У свідомості його починає визрівати план бо¬ротьби проти тих, хто чинить соціальну кривду.
Після зустрічі з Галею і одруження з нею, Чіпка повертається до чесної пра¬ці хлібороба. Його поважають люди як доброго хазяїна, з ним рахується сіль¬ське начальство, його обирають гласним до земства, а потім до земської управи. Чіпка радий був служити громаді, бідним людям допомагати через земство. Але пани знайшли привід, щоб вигнати його з управи. Однак він сподівається ще знайти правду, подавши скаргу до губернатора на земських діячів, називаючи їх організованою зграєю. Та марна справа. Несила Чіпці боротися з ними. І у нього з новою силою вибухає ненависть до панів-земців, до неправди. Але невтомний шукач правди став на «криваву стежку», потоваришував з морально зіпсованими людьми — п'яницями та розбійниками.
Здібний, повний сил, волі і молодої енергії, Чіпка не міг в умовах тогочасної дійсності знайти собі місця в житті і став «пропащою силою». Він шукав правду і не знаходив її, хотів правдою жити, а йому не давали змоги. Він не знав, куди йти, не бачив правильного шляху. «Плутаєшся в темряві, падаєш, знову встаєш, знову простуєш, знову падаєш... не вхопиш тропи, куди йти». І не знайшовши виходу зі становища, стає на згубний шлях розбійництва, який привів його від стихійного бунтаря проти несправедливості до кримінального злочинця. Дійшло до того, що Чіпка з п'яною ватагою розбишак вирізує цілу родину ні в чому не винних людей і потрапляє на каторгу.
Отже, хто він, Чіпка? Бунтар чи злодій? Чи варто його виправдовувати? Врешті, чого навчає нас його гіркий досвід? Мільйони людей живуть за однако¬вих соціально-історичних умов, зазнають однакових бід та знущань. Але ж чому одні живуть за законами добра і справедливості, а інші стають на шлях злочину? Виходить, справа в самій людині. Ненависть до людей, яка вкоренилася в серці Чіпки змалку, штовхнула його на шлях злодія і вбивці, витіснивши світлі дум¬ки, мрії, сподівання. Чіпці неодноразово чинили зле, але це не може служити виправданням того, що він стає злочинцем, убивцею. На мій погляд, у нього в житті були й інші шляхи: наполеглива праця, віра. А Чіпка так і не зумів знайти своєї правди. Його можна зрозуміти, але виправдати — ні!
Гіркий досвід героя роману вчить нас: не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Лише з добра можуть вирости зернятка добра, а зло породить ще більше зло. Але і добро слід робити чистими руками, не заплямованими людською кров'ю.