Біблійні сюжети й мотиви в українській та світовій літературі

Біблія — найвеличніша книга людства, яка містить заповіти Бога людям для усвідомлення їхньої гріховності та спасіння душі.

До біблійних образів, мотивів і сюжетів в усі часи зверталися письменни¬ки різних країн. У XIII—XVIII століттях не було митця, який би у своїх творах не звертався до Біблії. Не втратила ця Книга книг свого значення і в пізніший період. Біблійні образи й мотиви живили творчість і надихали на нові твори Г. Сковороду і Т. Шевченка, Данте і Шекспіра, П. Куліша і О. Пушкіна, Лесю Українку і Ч. Айтматова.

Філософ і просвітитель Григорій Сковорода називав Біблію своєю «возлюбленою невісток» і зазначав, що саме в духовному шлюбі з Книгою книг наро¬дилися найкращі його твори.

До Біблії звертався і Тарас Шевченко. З неї він брав вислови (як епіграфи до творів «Сон», «Єретик», «Великий льох»), мотиви, які по-своєму переробляв. Такої переробки зазнали десять псалмів Давидових. У сорок третьому псалмі читаємо:

Смирилася душа наша,

Жить тяжко в оковах! Встань же,

Боже, поможи нам

Встать на ката знову.

У сто тридцять другому псалмі митець лине думкою в далеке майбутнє, в яко¬му всі люди будуть рівними, житимуть, як брати. Найповніше Т. Шевченко ска¬зав про те, яким уявляє нове суспільство, у поезії «Ісаія. Глава 35», використав¬ши пророцтва Ісаія, автора однієї з книг Біблії.

За переспіви біблійних псалмів бралися П. Гулак-Артемовський, Ліна Кос¬тенко, Дмитро Павличко. Біблійні сюжети розвивалися Іваном Франком у поемі «Мойсей», Лесею Українкою у драмах «В катакомбах» та «Одержима».

До невичерпного джерела Біблії, до її вічних тем і образів зверталися Б. Пас¬тернак у романі «Доктор Живаго» і Бальзак у творі «Ісус Христос у Фландрії». Зачаровує нас яскравими картинами втілення вічного сюжету «Майстер і Маргарита» М. Булгакова. Майже сорок років працював польський письменник Г. Панас над романом «Євангеліє від Іуди», у якому Христос змальований лю¬диною, але найвищої породи і природи, носієм особливих здібностей. Далекі від ідеальних християнських стосунків події зображено в романі «Собор Паризької Богоматері» В. Гюго. У творі тісно поєднані краса і потворність, добро і зло. Рів¬ноправним героєм твору є собор, який втілює ідею добра, справедливості, любові, який є німим свідком трагічних подій і водночас символом можливості по¬вернення людей до вічних цінностей.

Сюжети й образи Біблії мають символічне значення, до них, думаю, ще дов¬го будуть звертатися митці різних країн, відшукуючи відповіді на вічні питання про добро і зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть.