Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не тільки бажання, але необхідність для людини. Щастя — в коханні. Це питання хвилювало та хвилює багатьох письменників.

Проблему кохання і сімейного щастя у повісті «Кайдашева сім'я» І. Нечуй-Левицький змалював дуже яскраво. Варто лише порівняти закохані пари: Кар¬по — Мотря та Лаврін — Мелашка.

Хоча Карпо й Лаврін зросли в одній родині, але ще замолоду у братів були різні характери й смаки, зокрема й у розумінні кохання. Брати по-різному й мріють про одруження. «Я люблю, — сказав Карпо, — щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем». Саме з такою дочкою багача Довбиша він і одружується. Та й сам Карпо був грубуватим, черствим парубком. Карпо й Мот¬ря кохають одне одного. Але щастя для них перш за все полягає у накопиченні багатства: мати власну хату, чимале поле, якнайбільше худоби. Обом їм властиве бажання розбагатіти за всяку ціну, причому якнайшвидше. Кохання їх позбав¬лено романтизму, поетичності, бо на перший план виступають матеріальні роз¬рахунки. А щоденна гризня у домі Кайдашів ще більше заглушує у них родин¬ні почуття. Карпо — гарний чоловік і добрий батько. Він обороняє свою жінку від прискіпливих батьків, любить своїх дітей. У характері його переплітається грубість і ніжність, душевна доброта й черствість. До пари йому і його дружина Мотря. Але своєю сварливістю, егоїзмом і зневагою до інших людей вона наба¬гато перевершила навіть свого чоловіка.

Карпо й Мотря і дітей своїх виховують у ненависті до бабусі й дідуся, дядь¬ка Лавріна й тітки Мелашки, двоюрідних братів і сестер. Мотря навіть заборо¬нила своїм дітям спілкуватися з бабою — Марусею Кайдашихою, ще й учить їх дражнити її.

Карпо й Мотря врешті-решт досягли певного достатку. Карпа обрали десятським, але справжнього сімейного щастя вони не зазнали, бо прагнення багатства й егоїзм їхніх натур не дали змоги їм по-справжньому відчути себе щасливими.

А ось інша закохана пара — Лаврін і Мелашка.

Лаврін — веселий, жартівливий хлопець. І мрії про одруження у нього зовсім інші, ніж у брата. «Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточ¬ка, чарівну, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо», — сказав веселий Лаврін. Та¬кою й була його майбутня дружина Мелашка. У Лавріна й Мелашки дуже бага¬то спільного: їх вабить усе ніжне, хороше. Вони захоплюються красою природи, ніжні й поетичні натури. Щиро кохають одне одного. Ніжністю й поетичністю відрізняється їхнє кохання. «І де ти, красо, вродилась з твоїми шовковими бро¬вами, коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе і там упіймаю», — каже захоплено Лаврін. Ані бідність Мелашки, ані невдоволення матері невісткою не змогли за¬тьмарити чистоти й ніжності Лаврінового кохання до Мелашки. Одружившись, Лаврін і Мелашка зуміли так побудувати свої сімейні взаємини, що їм можна лише позаздрити: вони щиро кохають і в усьому підтримують одне одного і сло¬вом, і ділом. Лаврін при всіх (чого б не зробив жодний інший чоловік у той час) не соромиться маленькій на зріст Мелашці підставити стільчик під ноги, коли вона вимішувала тісто в діжі, витерти з чола піт. Лаврін і Мелашка люблять своїх дітей, але, на відміну від Карпа й Мотрі, вони не забувають і стару матір.

Міцною і щасливою можна було б назвати родину Лавріна й Мелашки, коли б їх сімейного щастя не псували щоденні сварки та чвари, що точилися у сім'ї Кайдашів, які зачіпали і їхні інтереси. Чому так сталося? Чому ця родина, не зважаючи на те, що чоловіки і жінки кохають одне одного, створюють сім'ю з любові, не мають все ж таки родинного щастя? Тому що всі вони егоїсти, які ніяк не можуть порозумітися між собою, живуть тільки своїми інтересами, не здатні прощати одне одному, тому й не можуть дійти злагоди, яка є обов'язко¬вою запорукою сімейного щастя.