Кайдашеві звички у сучасному шипі
Соціально-побутова повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» — один із кращих творів української літератури. У ній письменник гостро висміяв усе те огидне, що було породжено соціальною дійсністю пореформеної доби: обме¬женість, егоїзм, жадобу до власності. Письменник стверджує, що приватновлас¬ницька психологія членів Кайдашевої родини призводить до повсякчасних сва¬рок і чвар. Г. Нечуй-Левицький так правдиво і реалістично зумів зобразити зло від індивідуалізму у середовищі приватних власників, їх егоїстичну обмеженість, що всім стало ясно, що потреба перебудови суспільного ладу стала гострою і не¬минучою. Довів, що доки існуватиме приватна власність на землю і природні багатства, доти існуватиме ворожнеча між людьми.
Минуло багато років від дня створення повісті. Минуло вже навіть понад століття. Змінювалися й суспільно-політичні формації. На зміну феодальному устрою прийшов капіталістичний, потім соціалістичний, який теж у свою чергу був змінений. Змінювалися не тільки суспільно-політичні формації, але й пси¬хологія людей. Проте егоїзм та індивідуалізм, жадоба до наживи і жорстокість завжди засуджувались. Але, на жаль, виявилися настільки стійкими, живучими, що існують і зараз. І у нашому житті живуть кайдашеві звички.
Кайдаші мали своїх прототипів — сім'ю Мазурів із села Семигори, яка «про¬славилася» постійними бійками та колотнечею. Сім'я Кайдашів внаслідок бо¬ротьби і сутичок за власність стають дріб'язковими, жалюгідними, жорстокими. Власне кажучи, ми бачимо розпад колишньої патріархальної родини.
Голова сім'ї — Омелько Кайдаш — добрий майстер-стельмах, працьовита й набожна людина — спивається. Мати — Маруся Кайдашиха, яка навчилася по¬горди у панів, знущається зі своїх невісток, а ті, у свою чергу, зневажають її, а Мотря — старша невістка — навіть виколює свекрусі око. Сини Кайдашів — Карпо й Лаврін теж зневажають батьків, а Карпо дозволяє собі кричати на бать¬ка, женеться за матір'ю з дрючком селом. А причиною усьому, як завжди, стає брак грошей. Але їх, здається, ніколи і ні в кого не буває забагато. Та річ в ін¬шому: люди, основним інтересом яких стало тільки те, хто у кого скільки забрав землі, не здатні на високі помисли. Не вміють вони по-справжньому ні любити, ні прощати, не спроможні вони сподіватися й вірити.
А що, коли ми уважніше придивимося до себе, до сучасних людей, які ото¬чують нас? Чи не побачимо ми в деяких з них теперішніх Кайдашів? І, на жаль, можемо констатувати: так, вони є. Не одного чоловіка в наш час згубила при¬страсть до горілки — на що «хворів» старий Кайдаш. Скільки внаслідок цього розпалося сімей, скільки злочинів скоєно людьми у нетверезому стані? Скільки прекрасних фахівців, майстрів своєї справи назавжди втратили можливість реа¬лізувати себе, стати корисними для суспільства?
А грубість, черствість, неповага до батьків теж дуже поширена «хвороба» і часто трапляється у нашому житті. Самотня старість, передчасна смерть бать¬ків на совісті сучасних молодих Кайдашенків. А щодо лайки, грубості, обмеже¬ності, безкультур'я, то таких випадків у наш час і не перелічити.
Але ніде правди діти: не завжди є ідеальними і батьки, які інколи зовсім не хочуть зрозуміти своїх дітей, не рахуються з їхньою думкою, не можуть зрозумі¬ти, що діти вже виросли і прагнуть самостійності та поваги, як і будь-яка осо¬бистість. Через це і виникають сварки і непорозуміння у сучасних родинах. Ін¬коли конфлікти на побутовому ґрунті спричиняють злочини.
Отже, повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я» має непересічне зна¬чення: вона примушує людей замислитися над своїм життям, допомагає очисти¬ти наші душі від скверни, егоїзму та жадоби, зрозуміти, що наші сварки і бійки смішні, бо найдорожче у сім'ї — це мир, злагода і спокій.