Мої роздуми над віршем О. Підсухи «Мова»
Мово! Мудра Берегине, що не давала по¬гаснути земному вогнищу роду нашого!
К. Мотрин
Нині ми є свідками знаменного повороту в нашій історії. Скільки ми мрі¬яли про незалежність нашої держави, а скільки поколінь так і не змогли поба¬чити цієї миті, скільки славних людей загинуло в боротьбі за неї! Століттями не могли ми мати власних шкіл, вузів, друкарень, не мани змоги навіть говорити українською мовою. Спочатку було засилля польської мови, коли шляхта при¬мушувала вести церковні служби нерідною мовою, а тих, хто не погоджував¬ся, — карали. А потім був Валуєвський циркуляр і Емський указ, які забороняли українську мову: не можна було друкувати і видавати книги українською. Коли кращою керує загарбник, то, звісно, усе робитиметься не на користь пригно¬бленому народові. Але кривди не знає тільки той народ, який може та вміє піз¬навати себе сам, плекати власну культуру, боротися за власну свободу. Про це говорить у своїй поезії «Мова» Олександр Підсуха:
Помотало слово нам у боротьбі
Кликало на битву проти супостата...
Ми маємо багатовікову літературу, музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво. Ми маємо нашу мову — співучу, багатогранну, «розкішну і гнучку, як мрія».
Дуже значної зміни зазнав національний український характер за сталін¬ських часів. Народ втратив понад 10 мільйонів своїх синів та дочок унаслідок страхітливого експерименту — голодомору 1932—1933 років. Може, цей важкий час був даний українцям Богом, щоб випробувати їх? Перевірити, чи здатні вони вижити, не втративши людської гідності, не ставши на коліна! Переконатись, що не зречуться вони того, за що змагалися їхні славні предки, чи не зганьблять себе перед нащадками? Ні, ми вистояли, і тепер:
...краса новітня окрили сучасність.
Про красу звеличує мова і моя.
Автор вірша пишається тим, що може писати цією мовою, вільно говори¬ти про всі досягнення рідної батьківщини. Які ж ми, сьогоднішні українці? Ми змінилися, але нас єднає генетична пам'ять із нашими пращурами, що жили на цій землі сто й тисячу років тому. Ми й досі радіємо гронам калини, колядкам, кожному слову рідної мови.
Тож звертаймося до неї — нашої історії, нашої пам'яті, у якій наше коріння і спасіння. Ця пам'ять дасть нам сили вистояти й не втратити гідності й честі: Розвивайся й далі, мово наша рідна, І про нас нащадкам вістку донеси.